Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 105 из 193)

Важливим є питання щодо співвідношення змісту договору дору­чення та довіреності. У новому ЦК, як видається, містяться певні" неузгодженості стосовно цього. Відповідно до ст. 1003 ЦК дії, які на­лежить вчинити повіреному, мають бути визначені у договорі дору­чення або у виданій на підставі договору довіреності. З цього випли­ває, що зміст доручення може фіксуватися в одному з двох доку­ментів. Разом із тим, в ч. 1 ст. 1007 ЦК зазначено, що довіритель зо­бов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, без будь-яких винятків.

З цього можна зробити такі висновки. Якщо сторони уклали дого­вір доручення; то довіреність має видаватися довірителем на підставі цього договору, з урахуванням його змісту. При цьому розбіжностей щодо змісту доручення між договором та довіреністю бути не може, бо довіреність видається на вчинення дій, які передбачені договором. Проте не можна зовсім виключити можливість існування розбіжнос­тей між змістом договору та довіреності у разі, коли повірений не має можливості отримати від довірителя необхідних пояснень. Виходом із цього становища може бути виконання повіреним тих дій, характер та обсяг яких збігається у договорі та довіреності. Так, якщо в догово­рі доручення повноваження повіреного є більш обмеженими порівня­но з довіреністю, треба виходити з положень договору і, навпаки, якщо довіреність надає повіреному менше повноважень, ніж договір доручення, слід враховувати межі, встановлені довіреністю. Такий підхід найкраще захищає інтереси довірителя, не дає він підстав і до­вірителю пред'являти вимоги до повіреного з приводу того, що той діяв за межами наданих йому повноважень.

Слід враховувати і можливість існування представництва без до­віреності, на підставі лише договору доручення. Таку можливість від­кидати не можна, бо вона передбачена, наприклад, ч. З ст. 243 ЦК сто­совно комерційного представника. Якщо повірений діє без довірено­сті, то зміст доручення відображається тільки в договорі доручення.

Відповідно до ст. 1001 ЦК договір доручення може мати як стро­ковий, так і безстроковий характер. Вирішення питання щодо вста-


306


Розділ XII


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ


307



новлення або невстановлення строку дії договору доручення за­лежить від його учасників. Разом з тим важливо пам'ятати, що повірений у відносинах із третіми особами, як правило діє за довіре­ністю, яку йому надає довіритель..У свою чергу згідно з ч. 1 ст. 247 ЦК строк довіреності може бути визначеним чи невизначеним за рішенням особи, яку представляють, тобто довірителя. Якщо остан­ній встановив строк дії довіреності, а у договорі доручення не вка­зав строк його виконання, є підстави вважати, що строк договору буде обмежений строком дії довіреності. Отже, вчиняючи правочин після припинення строку довіреності, повірений діє без повноважень. У ст. 241 ЦК встановлюються наслідки здійснення представником правочинів дише з перевищенням наданих йому повноважень. Разом з тим, дії представника, вчинені ним після припинення строку довіре­ності, важко визнати чимось іншим, ніж діями, які розуміються у цій статті. Тому з певними застереженнями можна вважати, що правила названої статті поширюються і на випадки, коли представник вчинив правочин після припинення строку довіреності, тобто діяв без повно­важень. У такому випадку правочин може бути схвалений або не схвалений особою, яку представляв у правовідношенні представник за правилами ст. 241 ЦК. Це правило буде поширюватися і на випад­ки, коли повірений вчинив правочин після спливу строку дії довіре­ності. Вирішення питання залежатиме від довірителя: він може схва­лити вчинений повіреним правочин і прийняти на себе права та обов'язки за договором, а може і не схвалювати його. В останньому випадку права та обов'язки виникатимуть безпосередньо у повірено­го. Якщо строк дії договору встановлений і він більший, ніж строк дії довіреності, то довіритель зобов'язаний видати повіреному нову до­віреність, яка б мала силу на період дії договору доручення, який за­лишився після припинення дії першої довіреності.

Договір доручення може бути відплатним або безвідплатним. Згідно з ч. 1 ст. 1002 ЦК повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, відплатність названого договору пере­дбачається, і довіритель має сплатити повіреному певну плату за на­дані послуги. Якщо у договорі доручення не визначено розміру плати або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручен­ня відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК). Та­ким чином, невизначення розміру та порядку виплати такої плати не впливає на дійсність цього договору. Договір є дійсним, бо розмір плати за відплатним договором доручення не є його істотною умо­вою. У разі відсутності у договорі умови про плату, вона визначаєть­ся за цінами, які за схожих умов можуть бути сплачені за надання ана­логічних послуг. Договір доручення є безвідплатним тільки у разі, якщо це встановлено договором або законом.

Договір доручення є фідуціарним правочином, тобто таким, що грунтується на особливих довірчих відносинах сторін. Насамперед це


стосується довірителя, який наділяє повіреного правом діяти у право­відношенні від його імені та набувати для нього прав та обов'язків. Довірчий характер відносин доручення, передусім, находить свій про­яв у тому, що, по-перше, цей договір має бути виконано особисто по­віреним (ст. 1005 ЦК); по-друге, договір доручення може припинятит ся при відмові від нього довірителя або повіреного (ч. 1 ст. 1008 ЦК).

Така ознака договору доручення як його особисто-довірчий харак­тер в сучасних умовах потребує деяких уточнень. Той факт, що цей договір має виконуватися повіреним особисто, не є визначальним. Вимога щодо особистого виконання зобов'язань є загальною для усіх договорів про надання послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК викона­вець повинен надати послугу особисто. Тобто це правило поширю­ється і на договори зберігання, комісії, страхування та інші, які не грунтуються на особисто-довірчих відносинах їх учасників, але нале­жать до договорів про надання послуг. Крім того, і за договором до­ручення повірений має право у деяких випадках передавати виконан­ня доручення іншій особі (замісникові).

Що ж стосується права сторін відмовитися від договору без. будь-яких пояснень, то ця ознака також не є такою, що притаманна виключно договору доручення. Дійсно, за загальним правилом, ро­зірвання договору допускається лише за згодою сторін. Разом з тим договором або законом може бути передбачено й інше, зокрема, від­мова від договору однієї із сторін. У разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або за­коном, договір є відповідно розірваним (чч. 1,3 ст. 651 ЦК). У ст. 907 ЦК конкретизоване це правило стосовно договорів про надання по­слуг: договір може бути розірваний, у тому числі шляхом односто­ронньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановле­них ЦК, іншим законом або за домовленістю сторін.

Особисто-довірчий зв'язок учасників договору доручення прак­тично не має значення, коли йдеться про комерційне представництво. Для довірителя в цьому разі головним є професійні якості повіреного, його досвід та вміння діяти на ринку відповідним чином (наприклад, діяльність брокерських фірм або брокерів, які мають статус учасників біржової торгівлі і вчиняють правочини на товарних біржах). Особис­тих відносин між довірителем і повіреним у цьому разі, як правило, не виникає. Такий підхід є характерним для будь-яких зобов'язань, в яких одна сторона, яка займається підприємницькою діяльністю, зо­бов'язується виконати певні роботи або надати послуги іншій стороні.

Законодавство не містить спеціальних норм, які б визначали фор­му договору доручення. Тому вона встановлюється відповідно до за­гальних правил щодо форми правочинів (статті 208, 209 ЦК).

Сторонами в договорі доручення є довіритель та повірений. Учасниками договору як на одній, так і на іншій стороні можуть бути фізичні та юридичні особи. Важливо підкреслити, що фізичні особи, які беруть участь у договорі доручення, обов'язково мають бути


зоа


Розділ ХП


зобов -линия, що пов -язані з наданням послуг


309



повністю дієздатними. За цим договором як довіритель, так і повіре­ний - це особи, які здійснюють вольові дії, спрямовані на настання певних юридичних наслідків, тому їх повна дієздатність є необхід­ною умовою дійсності договору. У разі визнання довірителя або по­віреного недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності до­говір доручення припиняється (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК).