Цивільне право 2 (стр. 128 из 193)

Імперативний характер мають вимоги ст. 1055 ЦК щодо форми кредитного договору. Цей договір під ризиком визнання його у бес-пірному порядку нікчемним слід вчиняти у письмовій формі. Вимоги щодо письмової форми цього договору відповідають вимогам, які ставляться й до інших правочинів, що належить вчиняти або вчиняються у письмовій формі (ст. 207 ЦК).

Тривалий час у якості безперечних засад кредитних відносин розглядалися інститути цільового використання наданого кредиту, стро-ковість його надання, зворотність, забезпеченість та оплатнкть. На сьогодні такі складові цього механізму, як цільове використання та забезпеченість, вже втратили свою колишню вагу і їх втілення у конкретних договірних відносинах залежить від волі сторін та насамперед фінансової установи. Остання вправі прийняти рішення щодо, наприклад, надання бланкового (не забезпеченого) кредиту чи відмовитися від конкретизації мети використання фінансових ресурсів позичальником. Виходячи з цього, закріплення у договорі інших елементів залежить від волевиявлення сторін та вимог чинного законодавства щодо кредитних операцій (ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 52. - Ст. 377.

² Саме завдяки використанню цього терміна існують так звані «безпроцентні дого
вори позики», тобто договори, в яких позика надається безоплатно.

ЗОБОй'ЩОННЯ, ЩО НОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 371

~п «!_Ип § 3. Права та обов'язки сторін за кредитним договором

Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного договору зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі відмовитися від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку, коли кредит планувалося надавати частинами за наявності підстав, передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення процедури визнання позичальника банкрутом відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹ (ч. 1 ст. 1056 ЦК), наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість перед бюджетом та своїми контрагентами тощо) (ч. 1 ст. 1056 ЦК), позичальником порушено обов'язок цільового використання наданого кредиту, у випадку, коли обов'язок такого використання встановлено договором, а сам кредит надається частинами (ч. З ст. 1056 ЦК).

Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за наданий кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У випадку, коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічними кредитними договорами на момент укладення договору, що не можуть бути меншими облікової ставки НБУ.

Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК вправі вимагати сплати процентів за користування кредитом щомісячно.

Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення наданого кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини (ч. 2 ст. 1050 ЦК), не виконання вимог¹ щодо забезпечення виконання обов'язку з повернення кредиту, втрати чи погіршення умов існуючого забезпечення (ч. 1 ст. 1052 ЦК).

Позичальник як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути кредитодавцю наданий ним кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі та порядку, встановлених договором.

Позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту в повному обсязі або частково за умови, по-перше, відсутності заборони на таку відмову, встановленої договором або законом, по-друге, повідомлення кредитодавця до передбаченого у договорі строку надання грошових коштів (кредиту).

Слід зазначити_; що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання (ст. 634 ЦК), умови якого розробляє кредитода-

¹ Відомості Верховної Ради України, -1992.-№31.-Ст.440. S& аі~. : і.о-л.

372

Розділ Kill

вець самостійно та пропонує позичальнику укласти його на цих умовах. У зв'язку з цим, у позичальників відсутні можливості для рівноправного обговорення умов кредитного договору.

Глава 55. ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ)

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК). Відносини, що випливають з договору банківського вкладу, регулюються § 3 гл. 71 ЦК (статті 1058-1065). Якщо інше не передбачено нормами, що регулюють дані відносини, і не випливає із суті договору банківського вкладу, права й обов'язки банку і вкладника грунтуються на положеннях про банківський рахунок.

За звичаями ділового обороту поняття «договір банківського вкладу» та «депозитний договір» використовуються як поняття тотожні, синонімічні. Термін «депозит» (від лат. depositum- річ, віддана на зберігання¹) означає також зберігання вкладу. Про це свідчить й п. 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами від З грудня 2003 р. № 516: «Договір банківського вкладу (депозиту) засвідчує зобов'язання банку зберігати залучені від юридичних і фізичних осіб грошові кошти або банківські метали, виплатити дохід у встановлений договором строк та право вкладників отримати у визначений договором строк суму вкладу (депозиту) і процентів за ним».

Сутністю даного договору є оформлення відносин між банком-де-позитарієм та клієнтом-депонентом (фізичними і юридичними особами) з приводу внесення депонентом грошових коштів на депозит банку, з метою зберігання і управління на обумовлених сторонами умовах, та гарантія повернення банком цих сум і процентів за користування ними². Однак ніякого зберігання в дійсності не існує. Перерахування (зарахування) безготівкових грошей, які не існують у вигляді паперових грошових знаків (купюр), є лише фіксацією права їх вимоги. При внесенні на рахунок готівкових коштів вони надходять у власність банку чи іншої кредитної установи, знеособлюються, а вкладнику за його вимогою видаються інші купюри.

Не можна розглядати ці відносини і як такий різновид зберігання, як «зберігання із знеособлюванням речей», так званого іррегулярного

¹ Словарь иностранных слов. - 18-е изд., стер. -М.: Рус. яз., 1989.-С. 158.

² Пункт 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у націо
нальній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада
2003р.-№492.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЮАНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 373

зберігання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками. Кредитні установи не зберігають грошові кошти в буквальному розумінні цього слова, а використовують їх у своїй діяльності. Взагалі це впливає з фізичної неспроможності зберігання безготівкових грошових сум і тому «банківська система перестає бути лише касою з розподілу грошей та починає ними торгувати»'.

Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є вклад (депозит) - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі у валюті України чи в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі), та підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України й умов договору².