Цивільне право 2 (стр. 8 из 193)

При прийнятті виконання від особи, яка не є боржником, наслідки покладаються на особу, що здійснила таке прийняття, за правилами, встановленими стосовно зобов'язань про безпідставне набуття майна (статті 1212-1215 ЦК).

Предмет виконання зобов'язання - це та конкретна річ, робота чи послуга, яку згідно із зобов'язанням боржник повинен, відповідно, передати, виконати або надати кредиторові.

Оскільки предмет виконання залежить від конкретного виду зобов'язання, вимоги щодо нього визначаються умовами договору, нормами актів цивільного законодавства, що регулюють певні види зобов'язань. Правила щодо предмета виконання встановлені у главі 48 Цивільного кодексу лише стосовно грошових (статті 533-536) та альтернативних зобов'язань (ст. 539).

Предметом виконання грошових зобов'язань є певна грошова сума, що має бути сплачена: за будь-яким сплатним договором (ку-півлІ-продажу, ренти, підряду тощо); за договором, предметом якого виступають безпосередньо гроші (позика, дарування тощо); за зобов'язанням з відшкодування недоговірної шкоди; за зобов'язанням, що виникає у зв'язку з набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави.

Грошове зобов'язання має бути виконане відповідно до вимог ст. 533 ЦК у гривнях. Це правило поширюється і на ті грошові зобов'язання, у яких був визначений його еквівалент в іноземній валюті

26

Розділ УП

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

27

(ст. 524 ЦК). При цьому сума, що підлягає сплаті за такими зобов'язаннями в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором, законом чи іншим нормативно-правовим актом, І тільки у випадках, передбачених законом, допускається використання іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України. Йдеться про Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.¹, що має силу закону.

Порядок здійснення таких розрахунків визначено Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р.².

В умовах існування інфляційних процесів, з метою захисту майнових прав фізичних осіб-кредиторів, ЦК у ст. 535 передбачає можливість збільшення сум, що виплачуються їм за грошовими зобов'язаннями, пов'язаними, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, чи вчиненням договору довічного утримання (догляду). Перелік цих зобов'язань, зазначених у ст. 535 ЦК, не є вичерпним, оскільки таке збільшення може мати місце також за іншими грошовими зобов'язаннями у випадках, передбачених договором або законом.

Підставою для збільшення сум, що виплачуються фізичним особам, є збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі його збільшення пропорційно мають зростати й суми, що виплачуються фізичним особам за зазначеними грошовими зобов'язаннями. Таке збільшення відбувається автоматично, без прийняття акта застосування права щодо конкретних фізичних осіб. У тих випадках, коли підставою виникнення грошового зобов'язання, за яким відбувається збільшення сум, що виплачуються фізичній особі, є договір, стороні, котра зобов'язана провадити ці виплати, надано право вимагати розірвання такого договору в суді, якщо вона доведе втрату нею вигоди, на одержання якої вона могла розраховувати при укладанні договору.

Виходячи з презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626), ЦК у ст. 536 закріплює загальне правило про сплату боржником у грошовому зобов'язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Разом з цим сплата боржником процентів за грошовими зобов'язаннями є обов'язком боржника і у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК). Якщо юридична природа процентів, що повинні сплачуватися боржником у разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 625 ЦК), не викликає сумніву, оскільки йдеться

¹ ВіломостіВерховноїРадиУкраїяи.-1993.-№17.-Ст.184. ^;'' '-

² ВідомосггіВерховноїРадиУкраїни.-1994.-№40.-Ст.364. '-' -'•'' ^: •Ї6і

про санкцію, особливий вид цивільно-правової відповідальності

за порушення грошового зобов'язання, то проценти, які боржник зо- бов'язаний, сплачувати за користування чужими грошовими кош- тами (ст. 536 ЦК), за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом. Це пов'язане з тим, що таке користування має правомірний характер.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Так, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК). Це правило поширюється на кредитний договір (ст. 1054 ЦК) і закріплено стосовно договорів банківського вкладу (ст. 1061 ЦК).

На той випадок, коли сум переказаного боржником платежу недостатньо для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ЦК у ст. 534 передбачає черговість погашення вимог за ним. У першу чергу відшкодовуються витрати, пов'язані з одержанням кредитором виконання. У другу - сплаті підлягають проценти та неустойка. І лише у третю чергу сплачується основна сума боргу. Ці правила не мають імперативного характеру, а тому зазначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням може бути змінена сторонами договору.

Необхідність закріплення спеціальних правил щодо виконання альтернативних зобов'язань пов'язана з наступним. Зазвичай, як вже зазначалося, предмет виконання зобов'язання є визначеним (конкретна річ, результат конкретної роботи, певна послуга). Оскільки у альтернативному зобов'язанні боржник має вчинити на користь кредитора одну з двох або декількох дій (ст. 539 ЦК), предмет його виконання є теж «альтернативним» (наприклад, або певна річ, або певна сума грошей). Конкретизація предмета виконання альтернативного зобов'язання здійснюється стороною, якій належить право його вибору. Таке право, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, належить боржникові. Але можуть бути передбачені випадки, коли в альтернативному зобов'язанні право вибору предмета виконання належить кредиторові. Так, згідно зі ст. 678 ЦК покупець, якому за договором передано товар неналежної якості, має право вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни або безоплатного усунення в розумний строк недоліків товару чи відшкодування витрат на усунення їх недоліків, а у разі, якщо має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми чи вимагати заміни останнього.

Отже, предмет виконання у альтернативному зобов'язанні остаточно визначається особою, якій належить право його вибору.

28

Розділ УП

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

29

Слід відрізняти альтернативні зобов'язання від факультативних. Якщо предмет виконання альтернативного зобов'язання конкретно невизначений, то у факультативному - він визначений (наприклад, річ, що підлягає передачі боржником кредитору). Але у ньому передбачено право боржника замінити предмет виконання при настанні певного юридичного факту (наприклад, у разі загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками) на інший, заздалегідь визначений предмет виконання (наприклад, певну суму грошей). При цьому згода на вказане кредитора не потрібна.

Отже, предмет виконання факультативного зобов'язання визначений, але він може бути замінений боржником на інший, заздалегідь визначений предмет, у разі настання певного юридичного факту,

§ 3. Строк (термін), місце та спосіб виконання зобов'язання

Строк (термін) виконання може бути встановлений у зобов'язанні І визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Можуть існувати і такі зобов'язання, у яких строк (термін) їх виконання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитором. У першому випадку мова йде про зобов'язання з визначеним строком (терміном) виконання, а у другому - про зобов'язання з невизначеним строком (терміном) виконання. З урахуванням цього у ст. 530 ЦК закріплені відповідні правила щодо строку (терміну) виконання зобов'язань.