Цивільне право 2 (стр. 154 из 193)

Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «просте товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, причому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вважалася необхідною ознакою.

Згідно з новим ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спільна діяльність може здійснюватися як на основі об'єднання вкладів (просте товариство), так і без об'єднання вкладів (ст. ИЗО ЦК).

Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття як «просте товариство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці.

Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети - одержання прибутку.

Учасники договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче співробітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо).

¹ Большая советская энциклопедия. - 3-е изд. - М: Изд-во «Советская энциклопе
дия», 1976. - Т. 23. ~ С. 509.

² Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М:
Изд-во «БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 305.

444

Розділ XV

Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розуміти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький результат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети—головна кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначається у п. 1 Роз'яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28 квітня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність», підприємницька мета спільної діяльності може бути різною¹. На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, коксфціумне банківське кредитування, створення і спільна експлуатація об'єктів інвестування, створення і діяльність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь- яка інша мета, не заборонена законодавством. Тому коло суб'єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед собою. Суб'єктами договору можуть бути фізичні особи - підприємці, підприємницькі товариства та нещцприємницькі товариства, якщо підприємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники². Одна й та ж особа може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність.

Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюється спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона - лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відппатним і фідуціарним.

В результаті укладання договору його учасники утворюють об'єднання осіб, що не стає новим самостійним суб'єктом цивільного права, але зобов'язує їх до спільних узгоджених дій в межах досягнення спільної мети.

Цей договір нонсенсуальннй, оскільки визнається укладеним у момент досягнення домовленості щодо його істотних умов.

Залежно від кількості учасників договору та розподілу між ними прав та обов'язків він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що навіть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не протиставлені як кредитора та боржника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не протилежно, а на досягнення спільної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають в цьому договорі взагалі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов'язаною до внесення майново-

1 Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України // Бюлетень законодавства
та юридичної практики України. - 1998. - № 3. - С 78-82.

²Чубарое В. В. Гражданское право России. Обязательственное право: Курс лекций /
Отв. ред. О. Н. Садыков. - М.: Юристь, 2004. - С. 731.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________ 445

го вкладу і вчинення певних дій у спільних інтересах, має право вимагати такої ж поведінки від решти контрагентів¹. Але більше впевнює інший підхід, що суб'єкти цього договору йменуються не кредиторами та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і обов'язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов'язань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вимагати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не повинна проводити виконання безпосередньо щодо будь- якої іншої сторони. Така складна, переплетена структура взаємозв'язків, породжена багатостороннім характером відносин, не властива звичайним двостороннім зобов'язанням.

Питання про відплатиш характер договору про спільну діяльність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досягнення загальної мети³. Проте з іншого боку, внесення учасниками майнових вкладів, від яких в подальшому всі учасники одержують задоволення, свідчить про відплатність цього договору.

Отже, у вузькому розумінні відплатності. як зустрічного задоволення від спільної діяльності, договори можуть бути як відплатними, так і безвідплатними⁴. Так, якщо за договором про спільну діяльність для виробництва певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, а другий - внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задовольняє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий - в обладнанні, а відтак, можна говорити про відплатиість. Якщо ж сторони об'єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непід-приємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів відступає на другий план. У зв'язку з цим немає й ознаки відплатності договору, хоча сторони і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення».

Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обов'язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов'язань, включаючи передачу йому частини (частки) загальної вигоди (доходу)⁵.1 це само по собі характеризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має метою одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зо-

^!Иоффе О. С. Советское гражданское право (курс лекций). - Л.; Изд-во ЛГУ, 1961.-Ч.ІІ.-С. 454.

² Гражданское право: Учеб / Под ред. А. П, Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Прос
пект, 1998.-Ч. И.-С. 653.

³Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.-. Юрид. лит., 1975. - С. 764.

4 Цивільне право/За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. -К.: Вентурі, 1996.— Ч. П. -С. 290.

⁵ Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во"«БЕК», 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 312.

446

Розділ XV