Цивільне право 2 (стр. 127 из 193)

На відміну від договору позики, кредитний договір є двостороннім договором, оскільки правами та обов'язками наділені обидві його сторони (ч. 4 ст. 626 ЦК).

У зв'язку з тим, що кредитування шляхом укладення кредитних договорів є підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, іманентною рисою цього договору є його відплатність. Тобто наявність у позичальника обов'язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами (кредитом).

Незважаючи на ту обставину, що ч. 2 ст. 1054 ЦК передбачає можливість застосування до врегулювання договірних кредитних відносин положень §1 гл.71 ЦК, що регламентує відносини з договору позики, значна частина цих норм не може бути застосована, оскільки ці положення суперечать сутності кредитного договору. Так, відрізняються предмет та момент укладення кредитного договору (ч. 1 ст. 1054

368

розділ ХПї

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАН1З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 3_Sq

ЦК), встановлюються імперативна вимога стосовно дотримання письмової форми кредитного договору (ст.1055 ЦК), підстави для відмови у наданні (ч. І, 3 ст. 1056 ЦК) та одержання кредиту (ч. 2 ст. 1056 ЦК).

Як такі, що суперечать сутності кредитного договору, не можуть застосовуватися до його регулювання також наступні положення § 1 гл. 71 ЦК: щодо розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК), безпроцентності позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК), дострокового повернення безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦК) тощо. Інші положення § 1 гл.71 ЦК можливо застосовувати до регулювання кредитних відносин.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України, окрім поняття «кредитний договір», зустрічаються також поняття: «фінансовий кредит» (ч. 1 ст. 1 Закону від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»¹), «банківський кредит» (ст. 1 Закону від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»²), «іпотечний кредит» (ст. 1 Закону від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»³), «комерційний кредит» (ст. 1057 ЦК), «товарний кредит» (п. 1.11.2 ст. 1 Закону від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»⁴).

Під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент (п. З ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Така ж сама сутність понять банківського та іпотечного кредиту, під якими відповідно розуміється кредит, наданий банком, та звичайний кредитний договір, у якості забезпечення виконання якого слугує договір застави об'єкта нерухомості (тобто іпотека - ст. 1 Закону від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»⁵).

Інше змістовне навантаження мають поняття комерційного та товарного кредиту⁶, які фактично являють не спеціальну діяльність фінансових установ, спрямовану на отримання прибутку, а особливості договірного співробітництва учасників цивільних відносин, при яких одна із сторін договору купівлі-продажу, поставки, підряду, тощо з тих чи інших міркувань (партнерства, звичаїв ділового обороту і т.п.) після сплати авансу, передання товару, виконання роботи не ви-

'і

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

² Відомості Верховної Ради України.-2001.-№5-6.-Ст. 30. І

³ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 1. - Ст. 1. ',

⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1995.-№ 4. - Ст. 28.

⁵ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 313. '

⁶ Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1057 ЦК поняттям комерційного кредиту охоплюєте-,
ся і так званий товарний кредит, хоча тривалий час вони розглядалися як самостійні
форми кредитування суб'єктів підприємницької діяльності один одного без залучене»
фінансових установ. -if<?iv «:я • .'- ) т

магає від свого контрагента одночасного зустрічного виконання з Метою втілення відплатності та еквівалентності у відносинах між нщщ Виходячи з цього, комерційний кредит, на відміну від кредитного ₀ говору, фактично є не самостійним договором, а лише однією з умов іншого договору, що знаходить своє втілення, наприклад, у відстроч, ці поставки оплаченої продукції чи авансовій оплаті послуг, що замовлені, однак ще не надані. На підставі цього, комерційний кре не є кредитним договором у традиційному розумінні, що одним із своїх суттєвих наслідків має відсутність значної кількості публічно, правових механізмів у регулюванні подібного кредитування.

Разом з тим, незважаючи на існування досить суттєвих відмінностей між кредитним договором і комерційним кредитом, відповідно д₀ ч. 2 ст. 1057 ЦК до врегулювання відносин з комерційного кредиту, вання застосовуються положення § 2 гл. 71 ЦК, якщо інше не ecj_a. новлено договором, згідно з яким виникло комерційне кредитував чи застосування цих норм буде суперечити суті такого зобов'язану'

§ 2. Елементи та умови кредитного договору

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальнц_к Останнім може бути будь-який учасник цивільних відносин, передб_а1 чений ст. 2 ЦК. Навпаки, у якості кредитора може бути значне, про_Те визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інцщ фінансова установа¹.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та дер. жавне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою уста вою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декід_ь_ ка фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у поряд встановленому законом. До фінансових установ належать банки (З_аІ кон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»²), ломбарди, лізингові компанії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»³), довірчі товариств страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»' установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон &щ 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху. вання»⁵), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р «Про інвестиційну діяльність»⁶) та інші юридичні особи, виключи

¹ Слід звернути увагу, що наступні міркування стосовно суб'єктного складу догов₀.
ру не стосуються комерційного кредиту (ст. 1057 ЦК), в яких обмежень щодо особц
кредитодавця фактично теж не має.

² Відомості Верховної Ради України. - 2002. -№ 15.-Ст. 101.

³ Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ Іб.-Ст. 68.

⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ 18. -Ст. 78.

⁵ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 49-51. - Ст. 376.

⁶ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

370

Розділ ХНІ

видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»¹).

Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ з надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констатовано наявність у неї відповідної ліцензії.

Предметом кредитного договору, на відміну від договору позики, є виключно грошові кошти (кредит). Грошові кошти, що надаються позичальнику, можуть бути як у валюті Україні (гривні), так і в іноземній валюті (ст. 192 ЦК).

Суттєвою умовою кредитного договору є ціна (ст. 632 ЦК), тобто розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Традиційно у кредитному договорі, як і у договорі позики, плата за наданий кредит (позику) термінологічно позначається як проценти². Розмір плати за наданий кредит розраховується, виходячи з двох головних складових: вартість кредитного ресурсу для самої фінансової установи, що, як правило, пов'язується з рівнем облікової ставки НБУ, та маржа, тобто різниця на користь фінансової установи, яка має забезпечити покриття ризиків та отримання прибутку.