Цивільне право 2 (стр. 31 из 193)
Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, закріплюючи спеціальні правила про зміст договору, відтворює у ст. 638 також і правила, які містилися у ст. 153 ЦК 1963 p., спрямовані на виокремлення істотних умов договору. Суть такого виокремлення полягає у тому, що укладення договору пов'язується 3;$осягнеішям згоди між сторонами у потрібній у належних випадках формі саме стосовно цих умов. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення за новим ЦК умов договору, які складають його зміст (ст. 628), та Істотних умов (ст. 638). Але вирішення даного питання є неможливим без встановлення сутності істотних умов, чинників, які обумовили необхідність їх виокремлення у ЦК 1963 р. та доцільність збереження їх у новому Цивільному кодексі.
Відповідно до ст. 153 ЦК 1963 p. істотними визнавалися умови до-
Розділ УШ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР
95
говору, визначені такими за законом, або які були необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких, за заявою однієї із сторін, необхідним було досягнення згоди. Аналіз зазначеної норми давав підстави стверджувати, що Істотні умови мали свою внутрішню диференціацію і охоплювали три групи умов, а саме: умови, визнані такими законом; умови, які хоча у законі і не визнані істотними, але є такими через їх необхідність для договорів даного виду; умови, про включення яких до договору наполягає одна із сторін. Чинники, що обумовлювали склад істотних умов, майже не розглядалися дослідниками, хоча вони вказували не те, що при відсутності хоча б однієї з істотних умов договір вважається не укладеним1, що ці умови формують договори в цілому та їх окремі типи (види), зокрема. Дані умови є необхідними і достатніми для того, щоб договір вважався здатним породжувати права і обов'язки його сторін2. Отже, сутність істотних умов полягає в їх обов'язковості для набуття договором ознак юридичного факту. Саме обов'язковість є тією загальною ознакою, що має об'єднувати усі три види істотних умов. Але виникає питання: у чому саме полягає їх обов'язковість і чим зумовлена необхідність зазначених видів істотних умов?На перший погляд, обов'язковість істотних умов завжди полягає у необхідності досягнення сторонами згоди щодо усіх їх видів. Принаймні, це випливає з буквального змісту ч. 1 ст. 153 ЦК 1963 p., оскільки за правилом, вміщеним у ній, договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди стосовно всіх істотних умовах. Але, згідно з ч. 2 цієї ж статті, згоду необхідно досягти тільки щодо третього виду істотних умов - тих, на необхідності яких наполягає одна із сторін. Що ж до істотних умов першого та другого виду, то вони визнавалися Істотними, незалежно від волі сторін. І це невипадково. З огляду на те, що досягнення згоди знаходить прояв у домовленості сторін, яка є результатом узгодженості їх волі, а, отже, у сторін при цьому має бути можливість вибору. Такої можливості щодо вибору переліку істотних умов першого і другого виду сторони не мали, оскільки зазначені умови або містилися у імперативних нормах, які за ЦК 1963 р. не могли змінюватися згодою сторін, або випливали із змісту саме таких норм. Тому дані умови визнавалися істотними за визначенням законодавця. При цьому не має принципового значення те, чим зумовлена обов'язковість істотних умов: згодою сторін на це, "їх вимушеністю підкорятися імперативним вимогам закону або існуючому в державі правопорядку, оскільки незгода сторін з ними з будь-якого мотиву тягла однаковий наслідок - договір визнавався не-укладеним.
Відповідаючи на питання про те, чим була зумовлена необхідність
J ВйькянськшїС/. Вказ.праця.-С.ЗО1.2Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие положення.-Изд. второе.-М.: Статут, 1999.~C.296.
диференціації істотних умов на зазначені види, слід вказати на їх пов'язаність з домінуючими правовими засобами та панівним типом регулювання цивільних відносин у період існування директивної (планової) економіки.
Перший вид істотних умов безпосередньо пов'язаний з тим, що договори соціалістичних організацій (яким належав пріоритет у сфері договірних відносин) мали своїм призначенням конкретизацію та забезпечення виконання народногосподарських планів1. Саме через імперативні приписи (заборони, зобов'язування, санкції), обов'язкові для сторін договору, в умовах відсутності конкурентного середовища, забезпечувались публічні інтереси у цій сфері суспільних відносин. Це повністю узгоджувалось з тими реаліями, які існували у той час у суспільстві. Йдеться про те, що відмова від об'єктивного поділу права на приватне і публічне та опублічення усіх суспільних відносин призвело до повної централізації державою усього суспільного життя через панування абсолютно зобов'язуючого типу регулювання суспільних відносин. В економічній сфері дана централізація призвела до створення та функціонування економіки, що базувалася на монов-ласності, яка належала державі. Заборона приватної власності та підприємництва унеможливлювали прояв у цій сфері будь-якої ініціативи окремої особи. У правовій сфері, де пануюче місце займала держава з авторитарним режимом, майже єдиним регулятором суспільних відносин визнавалися нормативні приписи, що здебільшого мали імперативний характер. Роль же договору, як регулятора суспільних відносин, перш за все у сфері економіки, була принижена за рахунок підвищення ролі адміністративних (владних) актів, у тому числі актів планування. Про це красномовно свідчить ст. 152 ЦК 1963 p., згідно з якою зобов'язання, що виникалобезпосередньо з акта планування народного господарства, визначалося останнім, а зміст договору, який укладався на підставі планового завдання, повинен був відповідати цьому завданню. Причому в останньому випадку імперативним чином визначалося не тільки коло істотних умов першого виду, а й самі ці умови.
Необхідність другого виду істотних умов була зумовлена здебільшого тим, що ст. 4 ЦК 1963 p. визнавала підставою виникнення ци-, вільних прав і обов'язків не тільки договори, передбачені законом (понайменовані договори), а й ті, що хоча і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Крім того, необхідність цього виду умов пов'язана ще й з тим, що не для усіх понайменованих договорів закон прямо передбачав коло істотних умов. Названі два види істотних умов обєднувало наступне. По-перше, останні, як вже зазначалося, генетично пов'язані з імперативними нормами. По-друге, вони пристосовані до зовнішнього (державного) регулювання суспільних
1Новицкий И. Б„ Луни Л. А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат, 1950.-С 95.96
Розділ vm
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР
97
відносин, за якого, як зазначав І. О. Покровський, регулювання здійснюється з єдиного центру, котрим є державна влада. Саме вона вказує своїми нормами кожній особі її юридичне місце, її права і обов'язки стосовно державного механізму в цілому і щодо інших окремих осіб1.