Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 101 из 205)

Наступного дня на нараді у начальника штабу
німецьких військ у Києві генерала Гренера з участю
німецького й австрійського послів та військових
аташе доля Центральної Ради була практично
вирішена Тоді ж, 24 квітня, Гренер зустрівся з де-
легацією „Української народної громади"

Німці хотіли мати в Україні тверду владу, цього
ж прагнув і П Скоропадський Сторони поро-
зумілися, й 26 квітня імператор Вільгельм II дав
згоду на заміну українського уряду Фельдмаршал
Айхгорн зробив усе можливе, ,щоб переворот не
викликав значних ускладнень Його наказом було
запроваджено в Україні німецькі військово-польові
суди, обеззброєно синьожупанну дивізію, заареш-
товано в самій Центральній Раді кількох членів
уряду УНР Психолопчний тиск унеможливлював
опір УЦР Більшість ії членів розуміли, що вона
приречена Гру було програно

День 29 квітня став останнім у діяльності Цен-

207


тральної Ради, яка без бою здала владу в руки
П.Скоропадського, проголошеного на з'їзді зе-
мельних власників гетьманом України.

Відзначимо, що Центральна Рада віддала вла-
ду, не поступившись своїми принципами і не втра-
тивши політичної гідності. Останнього дня свого
існування вона ухвалила Конституцію УНР. Ук-
раїна проголошувалась суверенною, демократич-
ною, парламентською державою, з поділом влади
на законодавчу, виконавчу й судову. Конституція
гарантувала широкі громадянські свободи й особ-
ливі права національним меншинам. Однак ук-
раїнське суспільство було ще не готове до сприй-
няття абстрактних демократичних принципів, які
Конституція ставила над реаліями життя.

З поваленням Центральної Ради закінчився
перший етап української революції, позначений
піднесенням і стрімким розвитком національно-
визвольного руху, загостренням національних і
соціальних проблем, спробою України відновити
свою державність і вирватися з лабет Російської
імперії.

Доба Центральної Ради продемонструвала
сильні і слабкі сторони української революції. До
перших слід віднести, за вдалим визначенням
В.Винниченка, відродження нації, її швидку, хоч і
недостатню політизацію, проголошення Української
Народної Республіки. До других — відсутність не-
обхідного політичного й державного досвіду в кер-
маничів Центральної Ради, їхню народницьку ідео-
логію, розуміння суверенної держави як засобу, а не
самодостатньої мети. Ще більшою мірою ця вада
була притаманна широким українським масам, яким
бракувало розвиненої національної і політичної
свідомості, розуміння необхідності творення влас-
ної держави. Ідея державності не посіла гідного
місця в українській анархічній ментальності.

Перший етап української революції, вичерпав-
ши себе, поступився наступному. Маятник політич-
них пристрастей, досягнувши 1917 р. крайньої лівої
межі, 1918-го злетів управо.

Становлення

гетьманського режиму

ержавний переворот 29 квітня 1918 р. у
Києві відбувся безкровно. Поодинокими
його жертвами стали кілька офіцерів з геть-

манських дружин, які загинули в коротко-
часній перестрілці із січовими стрільцями біля стін
Центральної Ради. Це була єдина військова части-

Історія У краї ни

на, що намагалася захистити УЦР. Але й вона після
зустрічі її командира Є.Коновальця з П.Скоро-
падським припинила опір. У ніч на ЗО квітня під
контроль гетьманців перейшли всі найважливіші
урядові інституції. На той час у Києві було пошире-
но підписану гетьманом „Грамоту до всього ук-
раїнського народу", в якій розкривалася ідеологічна
платформа тих, хто прийшов до влади. Сам П.Ско-
ропадський так визначив своє політичне кредо:
"Створити здібний до державної праці сильний
уряд; відбудувати армію і адміністративний апарат,
яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю
відбудувати порядок, опертий на праві; провести
необхідні політичні й соціальні реформи. Політичну
реформу я уявляю собі так: ні диктатура вищого
класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна
участь усіх класів суспільства в політичному житті
краю. Соціальні реформи я хотів проводити в на-
прямі збільшення числа самостійних господарств
коштом зменшення обширу найбільших маєтків".

Аналогічні ідеї були серцевиною гетьманської
„Грамоти". В ній мовилось про неспроможність по-
переднього уряду здійснювати державне будівниц-
тво, про бажання трудових мас за обставин, що за-
грожували національною катастрофою, мати дер-
жавну владу, здатну „забезпечити населенню
спокій, закон і можливість творчої праці". У зв'яз-
ку з цим Центральна Рада й усі земельні комітети
розпускалися, звільнялися з роботи міністри УНР
та їхні заступники. Україна перейменовувалася на
„Українську державу", її державно-політичний
устрій найближчим часом мав вирішити ук-
раїнський Сейм. А доти вся верховна влада в
країні, як законодавча, так і виконавча, мала нале-
жати гетьманові. Прерогативи його влади були роз-
писані в „Законі про тимчасовий державний устрій
України", оприлюдненому того ж таки 29 квітня.
Гетьман призначав отамана (голову) Ради міні-
стрів, затверджував і скасовував склад уряду, вис-
тупав найвищою посадовою особою у зов-нішньо-
політичних справах, верховним воєначальником,
мав право оголошувати амністію, а також воєнний
чи особливий стан. Усе це свідчило, що в Україні на
зміну демократичній парламентській формі держав-
ного управління приходить авторитарний режим.

Гетьманський переворот був спробою консерва-
тивних політичних сил загасити полум'я революції,
покласти край радикальним соціальним настроям,
силою державної влади та поміркованих реформ
спрямувати суспільне життя в річище правових
норм, забезпечити право приватної власності, об-

208


У краї нська революція

стояти інтереси всіх соціальних верств. У геть-
манській „Грамоті" декларувалися завдання, що
стояли перед новою владою: „Права приватної
власності як фундамент культури й цивілізації
відбудовуються повною мірою (...) Відбудовується
повна свобода в розробленні купчих з купівлі-про-
дажу землі. Поряд з цим буде вжито заходів щодо
вивласнення земель за їхньою дійсною вартістю від
великих власників для наділення земельними ділян-
ками малоземельних хліборобів. Рівночасно будуть
твердо забезпечені права робітничого класу. Особ-
лива увага звертатиметься на поліпшення правово-
го становища та умов праці залізничників (...) На
економічнім і фінансовім полі відбудовується повна
свобода торгівлі й відкривається широкий простір
приватного підприємництва та ініціативи".

Хоч перехід влади до рук гетьмана відбувся до-
сить спокійно, труднощі, що виникли в найближчий
до перевороту час, ускладнили подальше станов-
лення гетьманського режиму. Ще напередодні, 29


Павло Скоропадський

квітня, виявилися суттєві розбіжності між хліборо-
бами-власниками і хліборобами-демократами. Ос-
танні формально не брали участі в перевороті, а ЗО
квітня збори представників партії хліборобів-демо-
кратів надіслали П.Скоропадському заяву, в якій
виклали своє бачення завдань української держав-
ної влади. Не заперечуючи проти створення міцної
державної влади вони зазначали, що „влада ця му-
сить бути щиро народною, демократичною, щиро
українською" і що вона „не дасть запанувати в дер-
жаві ні українській голоті, ні великим багатіям".
Хлібороби-демократи вимагали скликання повно-
правної, обраної усім народом Української Держав-
ної Ради щонайпізніше через нівроку із забезпечен-
ням широких виборчих прав селянству й проведен-
ня такої земельної реформи, за якою „великі маєтки
на законній підставі були б подроблені у власність
між хліборобами", а купувати землю дозволялося б
лише українським селянам. Виставлялися й вимоги
стосовно формування уряду. До нього мали входи-
ти тільки ті, хто „показав свою вірність українській
національно-державній ідеї". Більше того, в ньому
не могло бути „людей, які тягнуть до Росії або до
Польщі". Партія хліборобів-демократів не брала
участі і в формуванні нового уряду. Здавалося, роль
урядової партії відіграватиме УПСФ, адже її пред-
ставники у березні-квітні 1918 р. послідовно крити-
кували курс Центральної Ради, а за два дні до дер-
жавного перевороту оголосили, що залишають уряд
УНР. Однак соціалісти-федералісти були шоковані
переворотом. 29 квітня вони відхилили пропозицію
призначеного головою Ради міністрів М.Устимови-
ча заповнити своїми представниками сім
міністерських місць, а наступного дня не захотіли
порозумітися з призначеним на посаду голови Ради
міністрів М.Василенком. З травня соціалісти-феде-
ралісти звернулися до начальника штабу німецьких
військ генерала Тренера із спеціальною заявою, в
якій зазначалося, що українське громадянство,
стоячи на грунті української державності й демо-
кратичних традицій, відчуло себе „глибоко враже-
ним русофільським, монархістським переворотом".
А що гетьмана визнало німецьке командування,
соціалісти-федералісти вважали за можливе із сво-
го боку визнати його як тимчасового президента
України і взяти участь в уряді, але із застережен-
ням, що в основу державного устрою України буде
покладено не гетьманський „Закон про тимчасовий
державний устрій України", а прийняту Централь-
ною Радою 29 квітня Конституцію УНР. Перего-
вори з Тренером не привели до порозуміння.