Влітку починає визрівати ідея необхідності роз-
грому Речі Посполитої й створення власної держави
на території, що явно виходила за межі козацького
регіону. У середині липня один з полонених козаків
заявив кам'янецькому старості П.Потоцькому, що
вже "держава від вас, ляхів, перейшла до нас, козаків"
і кордон має проходити по р. Горинь. Повстанці
повідомляли про наміри дійти "до Вісли", "вдарити
по Речі Посполитій", а на визволеній території ство-
рювали органи влади ("заводять своїх урядників, —
писав князь В.Д.Заславський, — окрему республіку
собі вчинивши"). Польські урядовці засвідчували
існування в українців намірів домогтися "відокрем-
лення Русі від Корони".
Провідну роль у надзвичайно інтенсивному про-
цесі руйнування польських і становлення українських
державних інституцій — центральних і місцевих ор-
ганів влади, території, судових установ, армії, нової
соціальної структури, адміністративно-територіаль-
ного устрою — відігравало козацтво. Саме у цей
час почалося формування державної еліти. Виразно
простежується прагнення повсталих до створення
єдиного державно-адміністративного устрою. І до
кінця року закладаються підвалини унітарної, рес-
публіканської за формою правління, національної
держави. В її політичному розвитку окреслилася бо-
ротьба двох тенденцій — демократично- охлокра-
тичної та монархічної (гетьманської).
Однією з найважливіших особливостей революції
було тісне поєднання визвольної й релігійної бороть-
би з соціальною. Сотні загонів селян і міщан громи-
ли маєтки, знищували шляхту (незалежно від її
етнічного походження й конфесійної приналежності),
орендарів, корчмарів, урядників. Пани відразу ж
звернули увагу на те, що повстанці "вогню і мечу"
піддавали "лише шляхетський стан", намагаючись "
повністю його знищити". Тому не без підстав брац-
лавський воєвода А. Кисіль одним з перших побачив
у ній "жахливу селянську війну". Генератором соціаль-
ної активності селянських мас виступав козацький
ідеал. У їх самосвідомості зафіксувалося стереотип-
не уявлення про козака як людину, вільну від
будь-яких обов'язків перед паном і державою (за
винятком військового) і котра користується особли-
вим імунітетом (особиста воля, право володіння
землею, своя юрисдикція тощо). Саме тому, що бо-
ротьба за здобуття козацького імунітету стала
загальноукраїнським явищем, селяни і міщани масо-
во покозачувалися ("хлопство, збунтувавшись, у
козацтво пішло") й запроваджували "козацькі поряд-
ки". Вони, по суті, означали не що інше, як створення
органів місцевого самоуправління, що стали осно-
вою адміністративних структур Української держави.
На початок серпня соціальна боротьба вийшла за
межі звичайного повстання. Вперше в історії України
вона охопила більшу частину її території. Зміст бо-
ротьби полягав у знищенні існуючої системи
соціально-економічних відносин, виборенні особи-
стої свободи, права власності на землю та
сільськогосподарські угіддя. З огляду на це можна
стверджувати, що протягом липня вона переросла у
Селянську війну, що тривала до червня 1652 р.
Яку позицію зайняла польська еліта щодо
розв'язання українського питання? Вона була на ди-
во одностайною у несприйнятті навіть у зародковому
стані ідеї української державної автономії. Тому під
час розробки інструкції посольству для переговорів
з Б.Хмельницьким промовці наголошували на непри-
пустимості поступок, якщо козаки захочуть "відірвати
від королівства якусь частину землі". Тому до її
змісту вноситься застереження комісарам — ні в
якому разі не дозволяти створення " особливого уділу
з володінь Речі Посполитої".
За обставин, коли, з одного боку, проти мирних
переговорів виступали маси селян і міщан, підтриму-
вані радикальним угрупованням старшини (очолював
М.Кривоніс), а з другого — більшість шляхти, пе-
реговори заходять у безвихідь. Стає реальною загроза
відновлення воєнних дій. Тому Б.Хмельницький про-
водить майстерне маневрування силами 100—
110-тисячної армії між Старокостянтиновим і Пиляв-
82
Українське національне відродження. Створення козацької держави
цями й обирає місцевість майбутнього бою, де мож-
ливо було б використати кінноту.
На початку вересня українці розташувалися не-
подалік Пилявець: на правому березі р. Ікви головні
сили армії, а на лівому — полки М.Кривоноса. їх
з'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та
гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінфор-
мувати польське командування, гетьман заманив
сюди 80—90-тисячне вороже військо, котре 19 ве-
ресня розташувалося табором на пагорбах і в
заболочених долинах. Реально оцінивши співвідно-
шення сил, він вдався до тактики активної оборони
табору з наступним завданням потужного контруда-
ру. Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на
втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький на-
ступного дня провів добре скоординовану широко-
масштабну наступальну операцію з обох таборів й
розгромив противника. Ця перемога дозволила укра-
їнському командуванню перебрати ініціативу у веденні
воєнних дій, створила сприятливі умови для визво-
лення Західного регіону.
Західний похід армії.
Укладення українсько-
польського перемир'я
І Хмельницький вирушає на захід, узявши спо-
- чатку в облогу Львів (8—26 жовтня), а згодом
Замостя (6—21 листопада). Для організації
боротьби населення Белзького, Волинського і Русь-
кого воєводств розіслав у різні райони свої полки. До
середини листопада вони разом із загонами місцевих
повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.
Тут розпочалося формування державних інституцій,
зокрема полково-сотенного територіально-адміністра-
тивного устрою. Вперше з часів княжої Русі реальною
стала можливість об'єднання українських земель у ме-
жах національної держави.
Чи усвідомлювало важливість цього історичного
моменту українське керівництво? У гетьманській
програмі вперше з'являються думки про необхідність
звільнення західноукраїнських земель. Б.Хмель-
ницький вважав підвладною собі Галичину, заявляв
про готовність у разі потреби продовжити наступ у
центральні райони Польщі ("нас Вісла з Божою
поміччю ласкаво через себе перенесе"). Однак націо-
нальна державна ідея ще не сформувалася і не стала
наріжним каменем політичної програми молодої еліти,
що залишалася в полоні автономізму. Осіння кампанія
проводилася не стільки з метою включення Захід-
ного регіону до складу держави, скільки для рефор-
мування державного устрою Речі Посполитої: за-
провадження абсолютизму й визнання за Україною
(щонайменше в складі Київського, Брацлавського,
Чернігівського, Подільського і Волинського воє-
водств, де козаків багато") таких же прав, які мала
Литва (схоже, саме у зв'язку з цим в оточенні геть-
мана точилися розмови про утворення Руського
князівства). Ці сподівання пов'язувалися з обранням
на трон короля (Владислав IV помер у травні) спо-
чатку московського царя, пізніше — трансіль-
ванського князя, а коли ці надії стали примарними —
королевича Яна Казиміра, котрий начебто обіцяв
бути "руським королем".
Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники
припустилися великої політичної помилки, якої зго-
дом так і не вдалося виправити: замість того, щоб
укріпитися на західних кордонах (як це радили
М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листо-
пада на укладення перемир'я з Яном Казиміром, за
яким передбачалося повернення армії "на Україну".
Перемир'я справді потрібно було укладати, бо армія
втрачала боєздатність й була неспроможною прово-
дити взимку наступальні операції на терені Польщі,
але в жодному разі не можна було відводити полки
від західних рубежів. Адже український уряд втра-
чав велику територію з високорозвинутим
виробництвом, а Польща отримувала напрочуд
вигідний стратегічний плацдарм для зосередження й
утримання за рахунок українського населення своєї
армії, готової у сприятливий момент розпочати наступ.
Окрім всього іншого, в разі поновлення воєнних дій
вони велися б виключно на українських землях, що
прирікало останні на спустошення й руйнацію продук-
тивних сил.
Уже під час відходу гетьмана від Замостя поча-
ли виявлятися серйозні розходження між його планами
та можливими поступками з боку новообраного ко-
роля. Б.Хмельницький наполягав, щоб польське
військо не просувалося далі Старокостянтинова й
заборонив магнатам з'являтися до маєтків розташо-
ваних південніше Білої Церкви та у Лівобережній
Україні. В універсалі від 22 грудня до шляхти повідо-
мив її про своє право виступати в разі необхідності у
захист населення Західного регіону. Розпорядився та-
кож залишати залоги в містах на схід від лінії р.
Горинь — м. Кам'янець-Подільський. Зі свого бо-
ку Ян Казимір домагався від нього розпуску по
домівках селян і міщан, а також направив у залишені
українським військом райони підрозділи коронної
армії.
Наступ жовнірів, повернення до маєтків панів із
83
Історія У краї ни