Історія України Верстюк n2 (стр. 180 из 205)
Наведена цитата із стенограми BP Російської
Федерації дає ключ до розуміння подій, що відбу-
лися відразу після розпаду СРСР Через дві доби
після проголошення Акта про незалежність України
прес-секретар Б Єльцина заявив, що Росія зали-
шає за собою право поставити нерозв'язану, на ії
думку, проблему кордонів з республіками, які про-
голосили незалежність Після гострої реакції з Ук-
раїни заява була дезавуйована, однак наступного
дня по центральному телебаченню виступив мер
Москви Г Попов Останній не тільки підтримав ви-
сунуту територіальну проблему, але й конкретизу-
вав іі Під сумнів було поставлено суверенітет Ук-
раїни щодо Криму і Одеської області Заява І Іопо-
ва викликала кризу в російсько-українських відно-
синах Бліц-візит у Київ російської делегації на чолі
з віце-президентом О Руцьким, здавалося, вичер-
пав іі
Однак сам Руцькой 30 січня 1992 р виступив у
газеті "Правда із статтею, в якій писав "Історич-
на свідомість росіян не дозволить нікому провести
механічне суміщення кордонів Роси та Російської
Федерації, відмовившись від того, що становило
славні сторінки російської історії Демаркація кор-
донів і тільки демаркація кордонів розставить крап-
ки над "і" та визначить Росію як державу, а не жеб-
рака в межах СНД І це буде зроблено неодмінно
заради слави Роси, як би не намагались політичні
лідери нацюнал-кар'єризму ввігнати іі в кордони
XII століття" В травні цього року Верховна Рада
Роси заявила, що акти про передачу Кримської об-
ласті Україні не мають юридичної сили з моменту їх
прийняття
Українське керівництво проводило у відносинах
з Росією зважену політику, намагаючись вирішува-
ти болючі питання методом переговорів Однак во-
но не розглядало Крим як предмет украінсько-
російських відносин і розв язувало існуючі на півос-
трові проблеми як внутрішні Зокрема, багато було
зроблено для відновлення історичної справедли-
вості щодо виселених з півострова у 1944 р
кримських татар Повернення цього народу на істо-
ричну батьківщину розпочалося в останні роки
існування СРС Р І Іісля тою як СРСР розпався,
витрати на переселення та влаштування кримських
татар на нових місцях цілком лягли на український
бюджет І Іоважаючи волю населення Кримської
області Верховна Рада України прийняла в лютому
1992 р закон про відновлення автономної рес-
публіки
Однак для російських законодавців кримська
проблема й надалі залишалася гостро актуальною
З'їзд народних депутатів Роси в грудні 1992 р до-
ручив Верховній Раді розглянути питання про ста-
тус Севастополя Виконуючи доручення, росшсь-
369
Історія У краї ни
кий парламент у липні 1993 р. прийняв безпреце-
дентне рішення про надання Севастополю, який
знаходиться на території України, статусу міста
Російської Федерації. Юридичну неспроможність
такого рішення змушений був підтвердити сам
російський президент. Рада Безпеки ООН теж
визнала безпідставність цього кроку російських за-
конодавців.
Поважаючи міжнародні угоди про непо-
рушність кордонів, що склалися в Європі після 2-ї
світової війни, Б.Єльцин не підтримував зазіхань
шовіністично настроєних державних діячів Росії на
українські землі. Разом з тим він майстерно переніс
вістря кримської проблеми на питання про Чорно-
морський флот. Маючи головну базу в Севастополі,
цей флот налічував близько 300 кораблів переваж-
но застарілих конструкцій (найсучасніші судна бу-
ли виведені Росією з акваторії Чорного моря).
Українська сторона наполегливо домагалася
розв'язання проблеми шляхом поділу флоту, а
російська, навпаки, затягувала переговори, щоб ма-
ти привід для втручання у кримські справи на за-
конних підставах. Адже існування флоту об єктив-
но пов'язане з береговою інфраструктурою.
В червні і серпні 1992 р. Л.Кравчук і Б.Єльцин
на зустрічах у Криму досягли домовленості про
встановлення подвійного контролю над Чорно-
морським флотом на 5-річний період. Отже, пере-
могла точку зору російської сторони. Домовленість
не розв'язувала проблеми, але зменшила напру-
женість між двома країнами.
Тільки через п'ять років, коли розрахунки
російських політиків на нежиттєвість української
державності повністю провалилися, Б.Єльцин
приїхав у Київ. ЗО травня 1997 p., сталася справді
історична подія —підписання Договору про друж-
бу, співробітництво і партнерство між Росією та
Україною. У договорі вказувалося, що сторони
"визнають територіальну цілісність одна одної і
.підтвержують непорушність існуючих між ними
кордонів". Одночасно була розв'язана проблема
Чорноморського флоту. Флот та інфраструктура
були поділені порівну, але Росія викупала не-
потрібні Україні кораблі. Сума викупу і вартість 20-
річної оренди бази в Севастополі покривалася бор-
гом України за енергоносії.
У своїй державотворчій діяльності Президент і
Верховна Рада України приділили багато уваги
проблемам будівництва її Збройних сил. На час
проголошення незалежності чисельність Радянсь-
кої армії у трьох військових округах, на які була
поділена Україна (Київському, Прикарпатському
та Одеському), становила 726 тис.чол.
Верховна Рада України прийняла майже
півсотні документів щодо регламентації будівництва
Збройних сил. На їх основі відбувалося реформу-
вання військових управлінських та організаційних
структур, формування військово-технічної політи-
ки, вдосконалення матеріального забезпечення
армії та системи підготовки військових кадрів, ство-
рення механізму соціального захисту військово-
службовців і членів їх сімей тощо. Отже, процес
будівництва Збройних сил мав керований характер.
Не завжди, однак, затверджувані Верховною Ра-
дою документи готувалися на належному про-
фесійному рівні. Це зумовлювало необхідність по-
вторного розгляду деяких питань і нерідко призво-
дило до перевитрат державних коштів. Зокрема,
непроведения обліку військового майна і невизна-
ченість у критеріях розумної достатності в оз-
броєннях та військовій техніці викликали істотні
втрати. Надлишки техніки не вдалося реалізувати
належним чином у народному господарстві або
спрямувати на експорт.
Будівництво Збройних сил здійснювалося на
основі досягнутих у рамках СНД домовленостей, з
додержанням міжнародних угод, які Україна визна-
ла обов'язковими для себе — Заключного акта На-
ради з безпеки та співробітництва в Європі (1975),
документа Стокгольмської конференції по зміцнен-
ню довіри та безпеки й роззброєнню в Європі
(1976), документа Віденської зустрічі представ-
ників держав — учасниць Наради з безпеки та
співробітництва в Європі у січні 1992 р. тощо. У
жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну
доктрину, в якій проголошувалося, що Україна не
бачить у сусідніх країнах супротивників, а її
Збройні сили призначені винятково для гаранту-
вання національної безпеки.
Була розроблена програма скорочення Зброй-
них сил. За 3 роки звільнилося в запас понад 100
тис. офіцерів, прапорщиків та мічманів. Процес
скорочення міг бути й інтенсивнішим, оскільки
первісна чисельність армії істотно перевищувала
критерії розумної достатності, що визначалися
воєнною доктриною і кризовим станом народного
господарства. Однак будівництво житла для війсь-
кових і розгортання мережі закладів з фахової пе-
репідготовки не вдалося істотно прискорити. Тому
процес переведення офіцерів в запас уповільнився.
Починаючи з Декларації про державний суве-
ренітет, Україна завжди підкреслювала своє бажан-
370
Утвердження незалежної України
Л.М.Кравчук — Перший президент України
(1991-1994 pp.)
ня стати в майбутньому неядерною державою. Зат-
верджена Верховною Радою воєнна доктрина теж
виходила з цієї основоположної тези, хоча в парла-
менті не раз лунали голоси про передчасність відмо-
ви від ядерної зброї. 16 листопада 1994 р. Верхов-
на Рада ухвалила рішення про приєднання України
до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних
держав. Остання крапка була поставлена на
зустрічі глав держав — учасниць Наради з безпе-
ки та співробітнищва в Європі (з 1 січня 1995 р. це
співтовариство дістало іншу назву — Організація
безпеки та співробітництва в Європі). 5 грудня
1994 р. у Будапешті президенти Росії та США і
прем'єр-міністр Великобританії надали Україні га-
рантії безпеки. Зокрема, вони зобов язалися пова-
жати незалежність і суверенітет та існуючі кордони
України, утримуватися від економічного тиску,
спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним
інтересам здійснення Україною прав, притаманних
її суверенітету, і таким чином отримати будь-які пе-
реваги. Окремі документи з наданням Україні га-
рантій безпеки одночасно підписали глави Китаю та
Франції.
Серед інших законів і постанов, прийнятих Вер і
ховною Радою після проголошення Акта про неза -І
лежність України, слід виділити постанову від 9 ве-
ресня 1991 p., якою на території республіки запро-
ваджувався обіг купонів багаторазового викори-
стання. Ця постанова започатковувала вихід Ук-
раїни з рубльової зони. 8 жовтня з'явився закон
"Про громадянство України", 7 листопада — "Про
державний кордон". Таким чином, ще до референ-
думу, який затвердив Акт про незалежність були
підготовлені передумови для перетворення України
з союзної республіки в самостійну державу.