Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 50 из 205)

103


Історія У краї ни

раїнці та калмики, які були разом з ними, зазнали по-
разки.

С.Чарнецький з підходом з Криму нових
підрозділів вдався до проведення диверсійних акцій
у Лівобережжі, що остаточно позбавили І.Брюховець-
кого ініціативи. А без підтримки лівобережних полків
повстанці Правобережжя знекровлювалися у жор-
стокій боротьбі і їх спротив восени 1664 р. помітно
слабшає. На початку вересня на бік поляків з полком
перейшов О.Гоголь. Здалися Ладижин, Немирів,
Бершадь і Тростянець. Після капітуляції Ставищ
склали зброю захисники Боярки, Маньківки, Шаву-
лихи й інших міст і містечок. Продовжували
захищатися Лисянка і Медвин, у Поліссі діяли заго-
ни В.Децика. До кінця року основні вогнища
народного повстання були пригашені, а територія
Правобережжя перетворена в згарища й руїни щед-
ро облиті кров ю захисників міст і сіл. За дуже
приблизними підрахунками загинуло близько 100—
120 тис. осіб й десятки тисяч пішли в кримську
неволю. 23 серпня С.Чарнецький в одному з листів
повідомляв: „Сміливо пишу, що 100 000 хлопства вже
тут загинуло протягом цього року".

І все ж з лютого 1665 р. піднімається нова хви-
ля національно-визвольної боротьби. Одними з
перших повстали мешканці непокірного Ставища,
котрі незабаром були знищені жовнірами С.Чар-
нецького. Активізує дії полковник І.Сербии, котрий
укріпився в Умані. В Поліссі В.Децик розгромив
корогви Павлюковського. Наприкінці лютого — у бе-
резні у Брацлавщині успішно діяли загони повстанців

Гоголя, В.Дрозденка, І.Кияшка та Овдієнка. їм
вдалося захопити основні міста-фортеці Східного
Поділля.

Польські підрозділи, втративши талановитого
полководця (С.Чарнецький помер у середині люто-
го), виявилися неспроможними виправити ситуацію.
30 березня вони зазнали поразки під Торговицею.
Невдалими для них виявилися також бої під Гумель-
цями, Вільшанкою та Лисянкою. 13 квітня послані

Брюховецьким полки зайняли Корсунь. Наступно-
го дня В.Дрозденко розгромив вірні П.Тетері
підрозділи у Брацлавщині. Запеклі бої відбувалися
в околицях Умані, під час яких загинув І.Сербии.
Наприкінці травня під Білою Церквою українці роз-
били польські корогви С.Яблоновського. 9 червня
сюди вирушив І.Брюховецький, однак його спроби
взяти місто не увінчалися успіхом. Дізнавшись про на-
ближення орди, він 24 червня відступив. У цей же час
П.Тетеря залишає козацьку Україну й виїжджає до
Польщі, прихопивши клейноди, корогви й залишки

архіву. Правобережжя залишилося без гетьмана.

Аналізуючи розвиток національно-визвольної
боротьби 1664 — першої половини 1665 pp. можна
стверджувати, що її сильні сторони полягали у масо-
вому характері, самовідданості й героїзмі повстанців,
прагненні домогтися єдності козацької України. Вод-
ночас було чимало й негативного: згасання державної
ідеї; неспроможність створити керівний центр та єди-
ну армію; неучасть у боротьбі значної частини козац-
тва й старшини; міжусобиці та свавілля ватажків.

Незважаючи на глибокі суспільно-політичні су-
перечності в середовищі державної еліти з її
орієнтацією на різні зовнішні сили й постійне втру-
чання останніх у внутрішнє життя України, обидва її
регіони зв'язували в один державний організм
політичні, етнокультурні, конфесійні та економічні
фактори. Ще не була втрачена перспектива об'єднан-
ня. Яскравим представником ідеї сильної, самостійної,
соборної України виступав обраний у серпні 1665 р.
гетьманом П.Дорошенко. Як він повідомляв в кінці
листопада королю: „мене не мурзи на цей щоденний
тягар (себто на гетьманський уряд) обрали, але згод-
ними голосами полковники, сотники, осавули й чернь".

Перші заходи П.Дорошенка
на царині возз'єднання
українських земель.
Підгаєцька кампанія
та її невдача

~ '* іяльність нового гетьмана розпочиналася у
дуже несприятливій внутрішній і геополітичній
,:' ,! обстановці. Крім того, що держава була роз-
' членована на два гетьманства із своїми уряда-
ми, вона, як зазначалося, виявилася надзвичайно
спустошеною. За далеко неповними підрахунками, на
середину 60-х pp. Правобережна Україна втратила
щонайменше 65—70% свого населення.

Складалася сприятлива ситуація для поділу Ук-
раїнської держави між Московією і Річчю
Посполитою. Російський уряд висловлював готовність
встановити кордон по р.Дніпро. Тому відмовився від
надання істотної допомоги повстанцям Правобереж-
жя й повів курс на інкорпорацію Лівобережжя.
Восени 1665 р. І.Брюховецькому було нав'язано ук-
ладення нового договору. Відповідно „Московських
статей" передбачалося перебування воєвод і мос-
ковських залог в усіх великих містах; передати збір
податків до рук воєвод; проводити вибори гетьмана
лише в присутності царського представника; заборо-

104


Українське національне відродження. Створення козацької держави

нити гетьману зовнішньополітичну діяльність тощо.
У березні 1666 p. І.Брюховецький отримав наказ
„без затримки" передати воєводам міські ключі, гар-
мати та запаси продовольства у містах. Розпочався
перепис населення й збір податків до московської
скарбниці.

Реально оцінюючи обстановку, П.Дорошенко
вважав за першочергове завдання домогтися зміцнен-
ня влади у Правобережжі, щоб згодом приступити до
возз'єднання козацької України (при цьому сподівав-
ся отримати допомогу з боку польського уряду).
Скликана на початку березня 1666 р. розширена
старшинська рада підтвердила його гетьманські пов-
новаження і ухвалила направити до короля
посольство, аби домагатися виведення польських за-
лог, замирення з Лівобережною Україною, ліквідації
унії, повернення православній церкві захоплених
храмів і майна, відновлення усіх прав і свобод Війсь-
ка Запорозького, відкриття українських шкіл і
семінарій та ін. Однак, як і слід було очікувати, най-
важливіші з нихЯн Казимір відхилив. П.Дорошенко
налагоджує добрі стосунки з новим ханом Аділь-
Гіреєм. А в липні-серпні, коли у Лівобережжі
спалахнуло велике повстання на терені Переяславсь-
кого полку проти московської політики та влади
І.Брюховецького (було вбито полковника Д.Єрмолен-
ка й інших старшин), зробив першу спробу поширити
свою владу на Лівобережжя. Оскільки повстання
було придушене, вона зазнала невдачі.

Восени 1666 р. гетьман приходить до висновку,
що об'єднання України під верховенством польської
Корони не підтримується більшістю населення. Річ
Посполита не надасть дієвої допомоги у реалізації пла-
ну возз'єднання Української держави. Не виключено,
що він отримав відомості про зміст московсько-поль-
ських переговорів в Андрусові й зрозумів, що обидві
сторони домовляться про розподіл козацької Ук-
раїни. Виходячи з цього, вирішив не допустити
розташування у Брацлавщині 6-тисячного польсько-
го війська С.Маховського і в бою 19 грудня під
Браїловом розгромив його. Після чого повернувся до
Чигирина й розпочав облогу польської залоги. Ці
кроки засвідчили розрив П.Дорошенка з Польщею.
Водночас він іде на зближення з Портою, володар
якої запропонував йому прийняти його протекцію на
умовах визнання удільності Української держави та
згоди надати військову допомогу.

На початку 1667 р. істотно змінюється міжнарод-
не становище Української держави. Укладається
московсько-польський Андрусівський договір, що
передбачав встановлення на 13,5 років перемир'я,

закріплення за Росією Сіверщини й Лівобережної Ук-
раїни та на 2 роки Києва, а за Річчю Посполитою —
земель Білорусії та Правобережної України. Запо-
рожжя потрапляло у спільне володіння обох країн.
Отже, договір засвідчив досягнення компромісу між
двома імперіями за рахунок розподілу Української
держави, що обернулося трагедією для української
нації. Адже складалися, по суті, незборимі перешко-
ди на шляху до збереження витвореної держави та
возз'єднання у її межах етноукраїнських земель.
11 березня П.Дорошенко звернувся з універса-
лом до козаків України, повідомляючи про укладений
договір і загрозу можливого наступу поляків.

В його діяльності провідними стають два напря-
ми. По-перше, щоб уникнути кровопролитної
міжусобної боротьби, запропонував козакам всієї
України (включаючи Лівобережжя й Запорожжя)
зібрати чорну раду на Росаві з метою обрання єди-
ного гетьмана, засвідчуючи готовність покласти свою
булаву й визнати гетьманом того, кого вона обере. Цей
крок знайшов розуміння й підтримку з боку козац-
тва, однак І.Брюховецький та більшість лівобережної
старшини відмовилися з "явитися на раду й цей захід
П.Дорошенка не був реалізований.

По-друге, він розпочав підготовку до визвольно-
го походу у Західноукраїнський регіон, щоб прилучити
його до складу держави. У травні на допомогу геть-
манові підійшли татари, котрих він відіслав у західні
райони Поділля та на Волинь. Це було його великим
прорахунком. Грабежі татар відштовхнули від нього
мешканців Західного регіону, чим вдало скористав-
ся талановитий польський полководець гетьман
Ян Собеський (майбутній король Польщі), схилив-
ши на свій бік частину селян і міщан. З підходом
орди калги-султана Крим-Гірея, П.Дорошенко на
початку вересня вирушив у похід. Основні сили
українців прямували на Старокостянтинів, а до-
поміжний удар з боку Подністров'я наносив О. Гоголь.
Я.Собеський поспішно залишив Кам'янець-
Подільський і відступив до Підгайців. 6 жовтня тут
з'явився П.Дорошенко. Враховуючи дуже вдале роз-
ташування противника, вирішив вдатися до облоги,
слушно вважаючи, що її тривалий час жовніри не •>
витримають.