Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 176 из 205)

Економіку України було важко реформувати й
тому, що більше 60% її становила важка проми-
словість Оборонні галузі поглинали до 2/3 науко-
во-технічного потенціалу І нарешті, 95% продукції
вироблялося на підприємствах союзного підпоряд-
кування Частка України в загальносоюзному ви-
робництві продовжувала скорочуватися у нагро-
мадженнях основних виробничих фондів вона за
період з 1970 до 1989 р скоротилася з 18 до 10%
Надзвичайної гостроти набули екологічні про-
блеми Національною трагедією став вибух 26
квітня 1986 р на Чорнобильській АЕС Рес-
публіканське керівництво як і Горбачов, замовчало
сам факт трагедії та її наслідки про небезпеку насе-
лення Швеції дізналося раніше, ніж в Україні, у
Києві відбулася за участю дітей першотравнева де-
монстрація, про небезпеку було повідомлено лише
через 10 днів після авари, тоді як багато представ-
ників партноменклатури вже встигли вивезти своїх
дітей Ця аварія лягла великим тягарем на еко-
номіку України було відселено населення в радіусі
30 км від реактора, з господарського обороту вилу-
чено близько 190 тис га земель Але населення не
отримало і досі не отримує ні належної інформації
про наслідки авари, ні належної допомоги

На шляху
до незалежності

т
ш

Спроба
„прискорення'

.Нове

мислення

360


Гласність" і початок
національного
відродження

скільки проведення економічної реформи
наштовхнулося на опір всередині самої
КПРС, М Горбачов узяв курс на лібе-

ралізацію режиму (на відміну від Китаю, де було
запроваджено економічний плюралізм при збере-
женні політичного диктату компартії) Він намагав-
ся за допомогою „гласності', „соціалістичного плю-
ралізму" під гаслом „перебудови" сталінської мо-
делі соціалізму та повернення до „ленінських прин-
ципів" активізувати народні маси й, контролюючи
цю активність згори, послабити реакціонерів Але,
у той час, як на союзному рівні відбулися важливі
зміни у складі вищого керівництва, першим секре-
тарем ЦК Компартії України аж до осені 1989 р
залишався Щербицький Відтак у перші роки пере-
будови гласність, проголошена в Москві, мало
змінила обличчя республіканської преси Ось чому
з такою увагою стежили демократичні сили в Ук-
раїні за поширенням гласності й плюралізму в цен-
тральних засобах масової інформації виступами
істориків, економістів, філософів, соціологів як 1 в
Москві, звичайною картиною в містах України були
ранкові черги в кіосках за пресою

Ситуація в Україні загострювалася через „ду-
ховний Чорнобиль" — русифікацію Згідно з пере-
писом 1989 р з 51,5 млн населення України ук-
раїнці становили 37,4 млн , з них вважали рідною
українську мову лише 87,7%, але реальний відсо-
ток тих, хто вільно володів українською мовою, був
набагато нижчим У вузах українською мовою чи-
талося приблизно 5% лекцій На 1988/89 нав-
чальний рік не залишилося жодної української шко-
ли в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську,
Одесі, Миколаєві, навіть на початок 1991/92 нав-
чального року українською мовою навчалося лише
49,3% учнів 1988 р книжки, видані українською
мовою, складали лише 18% за назвою, а за тира-
жем — тільки 3% Частка українців упала з 76,8%
в 1959 р до 72,6% у 1989 р , в той час як росіян
— зросла з 16,9 до 22,0%

Роль першопроходців у захисті української
культури, навколишнього середовища, ліквідації
„білих плям" історії відіграла Спілка письменників
України та іі центральний орган — газета „Літера-
турна Україна" Широкий розголос мали виступи
О Гончара, Р Братуня, І Дзюби, І Драча В Дрозда

На шляху до незалежності

I

та багатьох інших Почали вертатися в українську
літературу твори В Винниченка, представників
„розстріляного відродження", зокрема М Хвиль-
вого, М Куліша, М Зерова, історичні праці М Гру-
шевського, М Костомарова та інших, заборонені
твори І Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація3",
М Брайчевського „Приєднання чи возз'єднан-
ня3", репресованих у роки „застою" В Стуса,
Є Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших,
повертається з еміграції письменник та один із за-
сновників Української Гельсінської групи (УГГ)
М Руденко

Поступово стала відкриватися правда про такі
сторінки української історії XX ст , як Центральна
Рада, голодомор 1933 р , сталінські репресії ОУН-
УПА, розгорнулася дискусія про національну сим-
воліку Таким чином, лібералізація і гласність
підірвали радянські ідеологічні штампи

Від створення Руху
до формування
парламентської
опозиції

* умовах лібералізації в Україні почали виника-
/ ти різні групи „зелених", політичні клуби,
і просвітницькі українознавчі організації
(1987 р у Львові — „Товариство Лева", 1988 р у
Києві — клуб „Спадщина" та студентське
об'єднання „Громада") їх діяльність одразу ж ви-
ходить за межі суто просвітницької і набуває
політизованого характеру Восени 1987 р у Києві
виник Український культурологічний клуб (УКК)
За спробу провести у 1988 р демонстрацію до дру-
гої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було за-
арештовано Наприкінці 1987 р виходить з ув'яз-
нення й повертається в Україну ряд відомих право-
захисників, зокрема В Чорновіл і М Горинь, у січні
1989 р — Л Лук'яненко, який мав 26-річний
„стаж" політв'язня У 1988 р офіціозне святкуван-
ня РПЦ в Москві (а не в Києві) 1000-ліття вве-
дення християнства на Русі було використано диси-
дентами в Україні для привернення уваги до долі
УАПЦ та УКЦ

Великий вплив на ситуацію в Україні мало ви-
никнення в СРСР народних рухів, насамперед у
республіках Балтп (перший народний фронт виник
в Естонії у квітні 1988 р ) 7 липня 1988 р Ук-
раїнська Гельсинська спілка (УГС), створена на ос-
нові відновленої УГГ, оприлюднила „Декларацію

361


Історія У краї ни

принципів", що за цілим рядом положень була
близькою до програмних принципів народних рухів
республік Балтії: перетворення СРСР на конфеде-
рацію незалежних держав; влада — демократично
обраним радам; державність української мови;
створення республіканських військових формувань;
звільнення всіх політв'язнів; легалізація УКЦ та
УАПЦ. Для України на той час це були вельми ра-
дикальні пропозиції. Діяльність УГС, таким чином,
виходила за межі правозахисної.

В червні 1988 р. у Львові відбувся несанкціоно-
ваний мітинг, на якому пролунав заклик до створен-
ня Демократичного фронту. Влітку у львівських
мітингах брали участь політичні сили широкого
спектра: від міськкому комсомолу до УГС. Однак
політика „з позиції сили", яку проводило тоді
місцеве й республіканське партійне керівництво
(мітинги розганялись, на людей нацьковували со-
бак), перешкодила сформуванню такого загально-
демократичного об'днання. Восени 1988 р. й в
інших регіонах України вже діяв ряд самодіяльних
об'єднань, що висували ідею створення народних
фронтів (Київ, Вінничина тощо). Однак у цих
об'єднань не вистачило сил, політичних лідерів,
здатних очолити демократичний процес у межах
всієї республіки.

Такі сили виявилися в Спілці письменників Ук-
раїни, де й було висунуто восени 1988 р. ідею ство-
рення „Народного руху України за перебудову". На
її підтримку висловилися на початку 1989 р. й уста-
новчі конференції українського історико-
просвітницького товариства „Меморіал" та Това-
риства української мови ім. Т.Шевченка.

До проекту програми Руху, який вдалося надру-
кувати лише в „Літературній Україні" 16 лютого
1989 p., було внесено положення про визнання
керівної ролі партії, чого, зрозуміло, не було в про-
грамах народних рухів Балтії, але чого вимагали в
ЦК КПУ (в усі наступні документи Руху воно вже
не потрапляло). Незважаючи на ьце, проти
ініціаторів Руху та ще не надрукованого (!) проек-
ту було розпочато кампанію цькування з перекру-
ченням змісту документа. Через півтора року після
цих подій тодішній секретар ЦК КПУ (під час об-
говорення програми Руху він займав посаду
завідуючого ідеологічним відділом ЦК КПУ і брав
участь у теледебатах із одним з ініціаторів Руху
філософом М.Поповичем) Л.Кравчук визнав це як
помилку і ЦК, і власну. Погрози, що членство в
Русі стане несумісним з членством у КПРС, обме-
жували можливості для співробітництва комуністів

з Рухом, посилювали в Русі його радикальне крило
(проти чого в своїх промовах якраз і виступало
керівництво КПУ).

І все ж, оскільки Рух виступав за економічний,
політичний, ідеологічний плюралізм, це дало змогу
на першому етапі його діяльності об'єднатися в ньо-
му представникам різних поглядів: від коммуністів-
реформаторів до членів УГС та інших орагнізацій,
що виступали з позицій антикомунізму. Участь
письменників, учених, відомих усій Україні, надала
ідеї Руху своєрідної легітимності, дала змогу залу-
чити більшу кількість людей, ніж могли на той час
повести за собою дисиденти-правозахисники.

—Бойовим хрещенням для активістів нових ор-
ганізацій стали вибори народних депутатів СРСР
навесні 1989 p., коли вперше за багато десятиріч у
рядянській виборчій системі на одне місце претен-
дувало кілька кандидатів, та ще й висунутих „зни-
зу". Незважаючи на антидемократизм Закону про
вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції
і „провалити" деяких кандидатів від партапарату
(наприклад, першого секретаря Київського міськ-
кому партії К.Масика). У Львові під час мітингів
вже майоріли синьо-жовті прапори, лунали заклики
до страйку. Розпочинався справжній бум „нефор-
мальної" преси.