28 листопада за вказівкою ЦК РКП(б) в Кур-
ську було створено Тимчасовий робітничо-селянсь-
кий уряд України Він розташувався в м Суджа
В Ленін у конфіденіщіному листі до командую-
чого Червоною армією И Вацетіса так пояснював
формування цього уряду „ обставина має ту хо-
рошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів Ук-
раїни, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух на-
ших частин як окупацію і створює сприятливу атмо-
сферу для подальшого просування наших військ
Без цієї обставини наші війська були б поставлені в
окупованих областях у неможливе становище й на-
селення не зустрічало б їх як визволителів"
Як бачимо, у вузькому колі наближених осіб
Ленін визнавав факт окупації України російськими
військами І в той же час нарком закордонних справ
РСФРР В Чичерін на запитання голови уряду
УНР В Чехівського, на якій підставі Росія веде на-
ступ на Україну, офіційно відповідав, що російських
військ в Україні нема, а Директорія має справу з
військами українського радянського уряду, який діє
цілком незалежно від Роси
Взагалі цей уряд нічим не виявив себе Ось
тільки видав наприкінці листопада маніфест про по-
валення влади гетьмана Прибічники голови уряду
Ю Пятакова й члена уряду Ф Артема довго не
могли порозумітися між собою Врешті урядову
кризу подолали в Москві, призначивши новим го-
ловою радянського уряду України X Раковського
Прибувши до Харкова, він підготував документ,
який чітко віддзеркалював характер, завдання і
вплив на війська Українського фронту українського
радянського уряду Зацитуємо згаданий документ
мовою оригіналу „1 Временное рабоче-крестьян-
ское правительство Украины создано по постанов-
лению ЦК РКП, является его органом и проводит
все распоряжения и приказы ЦК РКП безусловно
2 Временное рабоче-крестьянское правительство
Украины, не будучи, по существу, самостоятель-
ным, не создавало и не собирается создавать своего
независимого командования, назвав Реввоенсовет
группы Курского направления „Реввоенсоветом
Украинской советской армии" исключительно для
того, чтобы можно было говорить о советской ар-
мии Украины, а не о наступлении российских войск,
т е продолжать ту политику, которая начата была
образованием Временного рабоче-крестьянского
правительства Украины
Это переименование отнюдь не означало и не
означает никакого изменения по существу, тем бо-
лее, что личный состав оного Реввоенсовета опре-
делен не нами, а центральным учреждением
РСФСР и негласно он является тем же самым
Реввоенсоветом группы войск Курского направле-
ния, получившим только иную вывеску для Украи-
ны"
„Урядова криза" аж ніяк не перешкодила насту-
пові радянських військ на Україну Вони просували-
231
Історія У краї ни
ся в двох напрямках: на пі§день через Харків—
Донбас і на Київ. Головком И.Вацетіс поставив пе-
ред командуванням фронту завдання: вийти на
лінію Дніпра й закріпитися в найважливіших містах
Подніпров'я — Києві, Черкасах, Кременчуці, Ка-
теринославі, Олександрівську. До середини лютого
1919 р. це завдання було виконано.
Як уже зазначалося, армія УНР не могла про-
тидіяти більшовицькій навалі. Чимало повстансь-
ких загонів, з яких вона складалася, перебували під
впливом лівих українських партій, що виступали за
радянську форму влади. Деякі з них, зокрема заго-
ни Махна, Григорьева, Живолупа, Богунського
влилися до лав Червоної армії.
Частини Українського фронту билися не лише з
армією УНР, а й із денікінцями та військами Ан-
танти. Це також сприяло переходові на бік Черво-
ної армії українських повстанських сил.
Розвиваючи успіх, Червона армія до травня
1919 р. взяла під свій контроль чи не всю територію
України в межах колишньої Російської імперії:
„Частини Українського фронту зупинили просуван-
ня білогвардійців у Донбасі. Особливо відзначили-
ся загони Махна, які заволоділи Бердянськом і
Маріуполем. А війська Григор'єва захопили Мико-
лаїв, Херсон, Одесу. За ефективні бойові дії цей
отаман був удостоєний ордена Червоного Прапо-
ра".
У травні становище на фронтах раптово зміни-
лося не на користь Червоної армії. До цього при-
звели негаразди в її глибокому тилу.
Запровадження
„воєнного комунізму"
в Україні
6
січня 1919 р. декретом Тимчасового робітни-
,чо-селянського Уряду України, який кілька
днів тому переїхав з РСФРР до Харкова,
Україну було проголошено „Українською
Соціалістичною Радянською Республікою"
(УСРР). Цей уряд, цілковито залежний від Моск-
ви, навіть не намагався проводити самостійну дер-
жавну політику. 25 січня в Харкові він декларував
необхідність об'єднання УСРР з РСФРР на заса-
дах соціалістичної федерації. Робилося це про
людське око, бо в Україні й так послідовно втілюва-
лась у життя політика „воєнного комунізму", що
становила в РСФРР цілісну систему, прикметною
ознакою якої була сувора централізація політичного
й економічного життя країни.
Хоч Україна офіційно мала статус „радянської
республіки", вільне обрання рад на її території на-
довго відкладалося. Натомість створювались над-
звичайні органи влади — ревкоми і комбіди, фор-
мування яких було прерогативою більшовицької
партії. Центральна влада сама призначала людей у
військово-революційні комітети. Широкі трудящі
маси не могли контролювати їхньої діяльності.
Більшовики одразу ж дали зрозуміти, що не
збираються ділитись владою із жодною з лівих ук-
раїнських партій, які визнали радянську форму вла-
ди й чимало зробили для її поширення в Україні, 3-
й з'їзд КП(б)У, що відбувся у березні 1919 p., як і
два попередні, висловився за недоцільність укла-
дення політичних угод з дрібнобуржуазними
партіями.
В економічній сфері робилася ставка на одер-
жавлення всіх галузей промисловості, насамперед
видобувної, металургійної, металообробної, маши-
нобудівної, цукрової, а також транспорту.
Націоналізація, що відбувалася під гаслами перехо-
ду від капіталістичного до соціалістичного способу
виробництва, до решти розладнала підірваний
світовою війною ринковий механізм, ліквідувала
приватну ініціативу, звела до мінімуму товарно-гро-
шові відносини. Перестали діяти економічні закони,
їх намагалися замінити адміністративними чинни-
ками, передовсім централізацією управління —
шляхом створення мережі вертикальних структур,
запровадження різних мобілізацій та примусової
праці.
Така система прискорювала економічний зане-
пад. У постанові ЦК РКП (б) про господарське
будівництво в Україні (квітень 1919) зазначалося:
„... видобуток вугілля майже повністю припинився,
заводи не працюють, залізниці також напередодні
зупинки — за браком палива і через цілковиту
відсутність грошових засобів".
Промислові товари й речі широкого вжитку
практично зникли з ринку. Гроші знецінювались,
розвивалися примітивні форми мінової торгівлі.
Місто як серцевина виробництва й збуту про-
мислових товарів перестало приваблювати селян,
тож завезення до нього продуктів, і передовсім
хліба, різко скоротилося. В Україні здавна склався
погляд на хліб як на товар. У Катеринославській
губ. 50% зібраного врожаю зернових ішло на ри-
нок, у Таврійській — близько 60, а в Херсонській
— майже 65%. Без продажу збіжжя селянське
господарство просто не могло існувати.
Розрив економічних зв'язків між містом і селом
232
Українська революція
ще більше загострив продовольчу проблему. В бе-
резні 1919 р. вона стала на порядку денному 3-го
з'їзду рад України. Більшовикам, які мали кількісну
перевагу, вдалося протягти свою резолюцію, де
йшлося про державну монополію на заготівлю
хліба, тверді ціни, розгортання класової боротьби
на селі, диктатуру пролетаріату й організацію
комбідів. 12 квітня 1919 р. радянський уряд України
видав декрет про застосування продрозкладки, що
означало перехід до боротьби за хліб з його вироб-
никами шляхом примусових методів заготівлі. В се-
ла України понаїжджали продовольчі загони з
Росії, сформовані з робітників Москви, Петрогра-
да, Шуї. До початку липня 1919 р. там діяло 46 та-
ких загонів загальною чисельністю 1500 бійців.
Ринковий обмін між містом і селом із звичної, бу-
денної операції перетворився на криваву битву за
хліб, яку більшовики вважали складовою частиною
класової боротьби, абсолютно необхідною для пе-
ремоги соціалістичної революції.
Від застосування продрозкладки хліба в містах
майже не додалося. За даними наркома продоволь-
ства О.Шліхтера, було зібрано лише 8 млн. пудів
зерна проти запланованих 140 млн. Значну частину
цього врожаю становило збіжжя, вилучене з
поміщицьких маєтків. Для одержання такої мізер-
ної для українського хлібного ринку кількості зерна
доводилось утримувати велетенський продовольчий
апарат з десятків тисяч чоловік. Вилучення хліба за
твердими цінами обходилося державі значно до-
рожче, ніж закупівля його в умовах вільного ринку.
В одному з документів, надісланих до ЦК КП(б)У,
зазначалося, що при твердій ціні 18,4 крб. за пуд
хліба держава витрачала на його придбання до
1 тис.крб.