Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 40 из 205)

загонами озброєних слуг наштовхнулися на сильний
спротив з боку селян і міщан. Все ж, зломивши йо-
го, до лютого 1649 р. полякам вдалося окупувати
територію по лінії м. Бар — м. Меджибіж — межи-
річчя Горині і Случі.

їх спроби проникнути далі від неї на схід і південь
зазнали невдачі.

Розробка Б.Хмельницьким
наріжних принципів
української державної ідеї.
Початок становлення
українського монархізму

таких обставин 20 лютого 1649 р. у Пере-
СЯ|>яславі розпочалися українсько-польські
переговори. їх перебіг показав, що на цей час
гетьман, переосмисливши уроки минулорічної бо-
ротьби, вперше в історії української суспільно-
політичної думки сформулював основні принципи
національної державної ідеї. Надалі вони були роз-
винуті під час його квітневих переговорів з москов-
ським посольством Г.Унковського.

По-перше, у розмовах з королівськими комісара-
ми було чітко засвідчене право українського народу
на створення держави в етнічних межах проживан-
ня. В реалізації цього гетьман відтепер убачав основну
мету своєї діяльності ("виб'ю з лядської неволі народ
весь руський... А ставши на Віслу, скажу дальшим ля-
хам: сидіте, мовчіте ляхи").

По-друге, було висловлено ідею незалежності
утвореної держави від влади польського короля. Як
підкреслював Б.Хмельницький у розмові з Г.Ун-
ковським, "а нас Бог від них увільнив — короля ми
не обирали і не коронували, і хреста йому не цілува-
ли. А вони до нас про це не писали і не присилали, і
ми волею Божою цим від них стали вільні .

По-третє, сформульовано положення про со-
борність Української держави. В переговорах з
поляками гетьман неодноразово наголошував на
намірі "відірвати від ляхів всю Русь і Україну".

По-четверте, утворена Українська держава роз-
глядалася як спадкоємниця Київської Русі.
Б.Хмельницький повідомив Г.Унковському про мож-
ливість замирення з Річчю Посполитою лише за
умови визнання її урядом незалежності козацької
України в тих кордонах, що "володіли благочестиві ве-
ликі князі".

Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни
і в самосвідомості українців: пришвидшується розви-

ток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності,
чуття спільної мети й ідентичності. Польський істо-
рик другої половини XVII ст. В.Коховський
засвідчує, що під час переговорів в Переяславі пол-
ковник Ф.Джеджалій заявив польським послам:
"Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, на-
лежить". Український посол С.Мужиловський,
розмовляючи в Москві з російськими сановниками,
підкреслив: нині Україна "стала вже їх, козацька
земля, а не польська і не литовська". За визнанням
польських посланців, котрі в травні побували в ко-
зацькій Україні, там "немає короля і не чути про іншу
владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким" і
"хлопство всієї України" покладає надії на Б.Хмель-
ницького, що він "їх з підданства Речі Посполитій
зможе звільнити".

У політичному житті відбувається заміна
функціонування "генеральної" (чорної) ради стар-
шинською, зміцнення гетьманської влади.
Окреслюється процес відродження ідеї українсько-
го монархізму, становлення монархічної форми
правління. Б.Хмельницький вперше прямо чи опосе-
редковано починає висловлювати думку про свою
владу не як владу виборного гетьмана, а самодержав-
ну владу володаря України. 22 лютого він заявив
польським послам: "Правда то єсть: жем лихий і
малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдинов-
ладцем і самодержавцем руським". Відомо, що
єрусалимський патріарх Паїсій надав йому титул
"князя Русі і прирівняв його до Костянтина Велико-
го" (тобто римського імператора Костянтина І
Великого). Польський анонімний автор праці про
королювання Яна Казиміра (кінець XVII ст.) наво-
дить дані, що під час переговорів з трансільванським
посольством, Б.Хмельницький обіцяв князеві допо-
могти захопити польську корону за умови визнання
його, гетьмана, незалежним "князем всієї Руської
землі" з столицею в Києві. У листі до короля від 8 бе-
резня члени польського посольства підкреслювали:
"йому (Б.Хмельницькому — Авт.) вже не про ко-
зацтво (йдеться), тільки про володаря й князя
Руських провінцій, як він наказав звертатися до ньо-
го, хоч і скритно".

Нова політична програма висувала як першоряд-
не завдання включення до складу держави Західного
регіону. З огляду на це насамперед потрібно було
закріпити за собою контрольовану територію. І за умо-
вами укладеного 25 лютого з польським посольством
перемир'я, гетьман добився визнання де-факто авто-
номії козацької України. Кордон між нею і Річчю
Посполитою мав проходити по ріках Горинь,

84


Українське національне відродження. Створення козацької держави

Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський, через який
заборонялося переходити польським підрозділам,
урядовцям і шляхті.

Збаразько-Зборівська
кампанія.

Укладення Зборівської угоди

В

есною почала стрімко наростати хвиля
національно-визвольної і соціальної бороть-
би на терені Подільського воєводства,

межиріччі Случі й Стиру, Овруччині. За визнанням
уже київського воєводи А.Кисіля, "тут, від Дніпра до
Стиру , все повністю покозачилося ". За умов неба-
жання польського уряду йти на серйозні політичні
поступки, сподівання на продовження діалогу стають
примарними. Б.Хмельницький розпочав мобілізацію.
За словами українського літописця Самовидця, "так
усе, що живо, піднялося в козацтво". Польща також
завершує підготовку до воєнних дій. І 31 травня 10—
12-тисячне військо вторгнулося у південно-східну
Волинь. Відбулися бої в околицях Заслава, у Суль-
жиницях, Зв'ягелі, Острополі та в інших містах.
Десятки поселень були повністю знищені жовнірами;
край сплив кров'ю. Основні сили поляків на чолі з
польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися під Ста-
рокостянтиновом.

Довідавшись про наступ ворога, Б.Хмельниць-
кий вирушив у похід, маючи на меті звільнити
українські землі від Перемишля до кордону з Мос-
ковією. Його раптова поява під Пилявцями викликала
паніку серед жовнірів, котрі поспішно відступили до
Збаража. До початку липня їх чисельність тут зрос-
ла до 15 тис. осіб. Тим часом, отримавши відомості про
наміри короля силами литовської армії Я.Радзівілла
завдати удару у напрямку Києва з подальшим вихо-
дом у тил українцям, гетьман направив проти нього
київського полковника С.М.Кричевського з наказом
будь-що зірвати плани ворога. Відчайдушна атака ук-
раїнцями литовських підрозділів 31 липня під Лоївом,
незважаючи на завдану їм поразку і смерть полков-
ника, настільки знекровила ворога, що литовський
гетьман змушений був відмовитися від виконання
королівського наказу.

Маючи у розпоряджені до 100 тис. вояків,
Б.Хмельницький, об'єднавшись, ймовірно, 8—-
9 липня з військом Іслам-Гірея (близько 30—
40 тис. осіб), вирішив наступати на противника. Ран-
ком 10 липня українсько-кримська кіннота з'явилася
під Збаражем. Так розпочалася Збаразька облога.
Протягом липня — початку серпня гетьман провів

7 великих приступів: 13, 17, 19, 20, 21, 31, липня,
6 серпня. Для повної блокади поляків з 20 липня роз-
почалися роботи щодо зведення навколо ворожих
позицій високих валів і копання глибоких ровів. На
початку серпня становище жовнірів стає безнадійним:
лютував страшний голод, гостро відчувалася неста-
ча води.

Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської
армії, Б.Хмельницький вирішив атакувати її на марші.
Взявши із собою близько 40 тис. українців і 20—30
тис. татар, разом з ханом, очевидно, вночі з 13 на
14 серпня вирушив назустріч Яну Казиміру. За до-
помогою місцевого населення основні сили вдалося
заховати в лісах біля Озерної та Зборова, інше угру-
повання (мало вийти в тил полякам) — неподалік
Млинівців. Тим часом 20-тисячне польське військо,
прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося
до переправи через болотисту Стрипу. Туманного й
дощового ранку 15 серпня вона розпочалася.
Б.Хмельницький завдає противнику одночасного
удару з фронту і з тилу, де події розгорталися особ-
ливо успішно. Українці й татари розгромили жовнірів
і погнали їх до обозу під Зборів. За свідченням од-
ного з учасників битви, трупи встелили дорогу "на
велику милю" (бл. 8—10 км.). Дуже сильним був
удар і з фронту. Зім'явши корогви князя С.Корець-
кого, атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на
праве крило, але потім блискавично змінили напрям
просування й обрушилися на ліве крило. Поляки не
витримали й почали втікати, намагаючись заховати-
ся в коноплях, не дбаючи "ні про вітчизну, ні про
короля". Лише мужність короля й стійкість німців
дозволили жовнірам оговтатися й повернутися на
поле бою. Увечері він затих.

Становище польської армії було катастрофічним.
Вона втратила бл. 7 тис. осіб, у т.ч. понад 3 тис.
убитими. Командування розуміло, що не має підстав
сподіватися ні на перемогу "у відкритому бою", ні
на те, щоб витримати облогу. У пошуках виходу із
критичного становища король звернувся з листом
до хана, пропонуючи розпочати переговори. Ос-
танній погодився, оскільки був принциповим
противником розгрому Речі Посполитої й утворен-
ня незалежної Української держави. У боротьбі
України з Польщею вирішив проводити політику
"рівноваги сил", що вела до їх взаємного виснажен-
ня й давала можливість Криму відігравати про-
відну роль у Південно-Східній Європі.

Наступного дня битва відновилася. Якщо татари
"легко наступали" на польський табір, то українці роз-
почали відчайдушний штурм Зборова. Опівдні