Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 66 из 205)

Культурне життя західноукраїнського регіону

у цей період репрезентували письменники і поети
ГБутович, А Желіборський, С Климовський, М Ан-
дрелла, М О^зшовський, майстри живопису
І Руткович та И Кондзалевич, автори історичних
літописів М Гунашевський, С Коростенський,
Я Юзефович, І Базилевич та інші

Протягом кількох століть населення Буковини
(у складі Молдавського князівства) й Закарпаття
( під владою Угорщини) зазнавало тяжкого гніту ос-
манських завойовників, лише наприкінці XVIII ст
вони перейшли під владу Австрії Адміністративний
устрій західноукраїнських земель встановлювався
залежно від державотворчих традицій тих країн, під
владою яких вони перебували У другій половині
XVIII ст Буковина поділялася на три цінути —
Чернівецький, Сучавський і Кіполунгський (підпо-
рядковувалися Молдавії), та мілітаризовану
Хотинську райю, яка управлялася з Стамбула За-
карпатська Україна належала до Пожонського
(Братиславського) намісницького управління й
поділялася на чотири жупи (комітати) — Ужанську,
Березьку, Угочанську та Мараморську

Найбільші міста Західної України — Львів, Уж-
город, Чернівці, Мукачеве, Хуст та інші —
знаходилися на важливих торгових шляхах і відігра-
вали роль транзитних пунктів торгівлі між євро-
пейськими та азіатськими країнами Великим
центром ремесел і промислу був Львів У середині
XVII ст тут налічувалося понад 120 ремісничих
спецільностей, з яких більше 50 об'єднувались в
33 ремісничих цехи Крім того, у місті існував ряд не-
цехових підприємств —близько 30 млинів, багато
броварень (пивоварень, медоварень і Ґуралень) До
речі, власниками останніх могли бути тільки міщани-
католики

Після 1772 року значна кількість західно-
українських міст втратила свої колишні міські привілеї
До рук австрійської влади Східна Галичина, Північна
Буковина й Закарпаття перейшли у стані великого
економічного занепаду Міжнародні війни, окупація
іноземними військами, боротьба магнатів і шляхти між
собою, занепад зовнішньої торгівлі, соціальний та
національний гніт — ці та інші причини довели цей
мальовничий край до великого зубожіння Особли-
во важким було становище української людності,
яка, попри всі негаразди, зберігала свою мову, куль-
туру, побут і звичаї Саме міцність народного
характеру давала змогу з надією дивитися у наступ-
не XIX століття


Грізний час приєднані до Московського царст-
ва (пізніше — Російської імперії) українські
землі історико-етнографічних та географічних

регіонів — Слобожанщини, Лівобережжя, Право-
бережжя, Півдня — у XIX — на початку XX ст
являли собою єдину територіальну цілісність Усю цю
територію, що займала 9/10 від загальної площі Ук-
раїни, називали Наддніпрянщиною, або
Наддніпрянською Україною В історичному розвит-
ку українського народу вона, як і раніше, відігравала
визначальну роль Наддніпрянщину своїм історич-
ним, політичним та культурним центром вважало і
українське населення Східної Галичини, Північної
Буковини, Закарпаття, підвладне Австрійській
(пізніше — Австро Угорській) імперії Процеси ут-
вердження капіталістичних відносин у народному
господарстві, формування мови посилювали
об'єктивні тенденції до возз'єднання всіх українських
земель, насильницьки розмежованих державними
кордонами загарбницьких монархій Романових і
Габсбургів Об'єктивний процес формування нації
відбувався на всій території споконвічного проживан-
ня українського етносу

Під владою
Російської імперії

і вою колонізаторську політику стосовно ук-
раїнського народу російські власті здій-
' снювали адміністративними методами На

місці автономно-самоврядних українських регіонів —
Слобожанщини й Лівобережжя — було засновано
Харківську, Чернігівску та Полтавську губернії
Внаслідок свавільного визначення їх кордонів до
сусідніх з Україною російських губерній включили й
місцевості, де більшість населення становили ук-
раїнці з традиціями українського козацького
самоврядування Так само поділили Правобережну
Україну та Волинь Туг утворили Київську, Подільсь-
ку і Волинську губернії, які за категоричним наказом
царя мали бути приведені у повну відповідність з ве-
ликоруськими губерніями "в усіх галузях життя"
Так само російський царизм чинив і на відібраних у
Війська Запорозького степових просторах Північно-
го Причорномор'я і Приазов'я На початку XIX ст
їх поділилі на три губернії Херсонську, Таврійську,
Катеринославську Після російсько-турецької війни
1806-1812 рр до Російської імперії відійшла засе-
лена переважно молдаванами територія між ріками
Дністер і Прут Тут утворили Бессарабську область,
до якої включили і нові повіти — ізмаїльський,
Акерманський і Хотинський, населені здебільшого
українцями

У губерніях державну владу здійснювали губер-
натори, яких призначав і увільняв цар Губернії
складалися з повітів, де хазяйнували царські справ-
ники В свою чергу, й повіти мали поділи на стани, які
очолювали поліцейські пристави Важливою дер-
жавною установою була Казенна палата Вона відала
збиранням з населення різноманітних державних
податків, які йшли на зміцнення царського режиму
Весь губернський адміністративно-управлінський
апарат був покликаний охороняти владу царизму Гу-
бернатори, проголошені спеціальним царським указом
повновладними "хазяями" губерній, мали право кон-
тролю над діяльністю будь-якої установи чи
підприємства Практикувалося призначення на поса-
ди губернаторів не цивільних, а військових осіб, як
правило, генералів, яким у такому разі підпорядко-
вувалися не тільки місцева адміністрація й поліція, а
й розквартировані на території губернії війська

Запровадивши на таких національна окраїнах
Російської імперії як Польща, Фінляндія, Прибал-
тика, Кавказ особливі, ще жорстокіші форми
державного управління у вигляді намісництв і гене-

Під владою
Російської
і Австрійської
імперій

т

Ш

137


Історія Украї ни

рал-губернаторств, царизм ввів їх і в українських зем-
лях На середину XIX ст з 10 генерал-губернаторів
Російської імперії 3 припадало на Україну Отже,
всі 9 їі губерній, а саме Харківька, Чернігівська і
Полтавська, Київська, Подільська і Волинська, Ка-
теринославська, Херсонська і Таврійська входили
відповідно до Малоросійського, Київського і Ново-
російсько-Бессарабського генерал-губернаторств
На початку XX ст в усіх губерніях заснували охо-
ронні відділення (так звану охранку) для виявлення
і покарання політичних противників царського само-
державства Російської імперії

Русіфікаторська
політика царизму

*|f Цементуючою силою української нації
І І об'єктивно була українська мова Яклітера-
І_І турну, вивільнену від регіональних діалек-

ТИЗМШ! іі розвивали, пропагували усним і
друкованим словом учені, письменники, митці Цих
діячів української культури охоронці непорушних
підвалин Російської імперії затаврували українофіла-
ми, всіляко перешкоджаючи їх культурно-
просвітницькій діяльності Уже за царювання Ми-
коли І, який запровадив обов'язкову попередню

цензуру друкованої продукції, з Петербурга в Україну
надійшов суворий наказ пильно стежити за ук-
раїнською літературою, не допускати в ній переваги
любові до батьківщини", тобто до України, "над лю-
бов'ю до вітчизни", тобто, до імперії Політично
неблагонадійними уважався всякий, хто виявив інте-
рес до українських старожитностей, історії, літе-
ратури В Московському університеті знайшлися й
професори, які в лекціях і в пресі стали цілком-
серйозно запевняти, що українська мова є та сама
російська, але попсована польською

Російська шовіністична преса заповзято пропа-
гувала думку, нібито освіта українською мовою
прищеплює масам дух відчудження від Російської
імперії До цькування самої ідеї навчання українською
мовою учнів навіть початкових народних шкіл підклю-
чилися й польські та єврейські шовіністи Вони
називали українців "сепаратистами", що стало підста-
вою для нещадних нагінок на українство офіційних
царських властей Останні, вбачаючи в українстві
загрозу "єдиній і неподільній", посилили цілеспрямо-
вану політику р)сифікацп корінного населення
України Українську мову було вигнано з освітніх нав-
чальніх закладів і державних установ Зрештою,
майже повсюдно більшість українського панства пе-
рейшла на вживання російської мови навіть у

138


Під владою Російської і Австр; іиської імперій

родинному спілкуванні Українську мову стали нази-
вати "мужичою", бо від неї не відмовились селянські
маси

Насамперед русифікувалися міста, куди з російсь-
ких губерній охоче приїздили в адміністра-тивно-
управліньські установи чиновники Тут вони почу-
вали себе як повновладні господарі А чиновники-
українці, як і заможні міщани, духовенство, також
здебільшого зрікалися своєї рідної мови, свідомо
відкидали багаті віковічні надбання української ду-
ховної культури