Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 119 из 205)

Каральна політика не давала бажаних наслідків
У поєднанні з іншими елементами „воєнного ко-
мунізму" вона призводила до зростання і поширен-
ня повстанського антикомуністичного руху й за

межі України Це змушений був відкрито визнати
штаб РСЧА у доповіді від 29 березня 1921 р
„Вдивляючись в історію бандитсько-повстанського
руху, необхідно відзначити, що з постійного його
осередку — України цей рух протягом зими
1920/21 р перекинувся у Тамбовсько-Воронезь-
кий район, захопив центральну частину Західного
Сибіру, яка прилягає до Уралу, й останнім часом по-
ширюється в центрі Поволжя З'явилися дрібні
банди і в районі Західного фронту"

На початку 1921 р повстанський рух став ос-
новною формою громадянської війни Селянство
вперто чинило опір диктатурі пролетаріату та іі еко-
номічній системі — „воєнному комунізмові" Воно
було останньою силою, яка продовжувала боротьбу
з більшовизмом Проблеми селянства полягали в
його розпорошеності, у відсутності на початку 1921
р політичних сил, здатних згуртувати село Чи не
тому на території України діяли сотні дрібних пов-
станських загонів, які вели боротьбу лише в межах
свого повіту3

З іншого боку, й комуністична влада не мала
шансів вийти переможницею у боротьбі з селянсь-
кою стихією Покласти край громадянській війні
міг лише політичний компроміс між ворогуючими
сторонами Визнання цього знаходимо в резолюції
1-і Всеукраїнської наради КП(б)У (травень
1921р ) „Перед пролетарською партією стояла
двоякого роду можливість або ( ) піти на відкри-
ту громадянську війну з масою селянства ( ) або,
пішовши на економічні поступки селянству, зміцни-
ти шляхом угоди з ним соціальну основу Радянсь-
кої влади"

Більшовики, безкомпромісні протягом 3 років
громадянської війни, обрали шлях поступок 1921 р
В Ленін докорінно переосмислив і змінив своє
ставлення до „воєнного комунізму" Опинившись
перед необхідністю зробити вибір між комуністич-
ною ідеєю і реальною державною владою, він виб-
рав останню, проголосивши новий економічний
курс Запровадження непу поклало край грома-
дянській війні і на довп десятиліття утвердило ра-
дянську владу в Україні, закамуфлювавши іі в
національні форми державності

т
ш


I

Революційно-
визвольний рух
на західноукраїнських
землях

ш
ш

У переддень повстання

Т

з завершенням 1-і світової війни на західноу-
країнських землях настав якісно новий етап на-

ls. родних змагань Здійнявшись у Галичині, хвиля
загальнонаціонального повстання прокотилася Бу-
ковиною, Волинню, Закарпаттям Визвольна бо-
ротьба, що охопила території, являла глибокий
взаємопов'язаний процес органічну частину пере-
творень, які докорінно змінили обличчя Централь-
ної та Східної Європи, всього континенту, врешті,
цілого світу

Українці як і інші народи Австро-Угорщини,
домагалися ліквідації ненависної влади Габсбурга
на своїх землях Зробивши чималий внесок у роз-
вал віденської імперії, революційні виступи у
Східній Галичині, Буковині, Закарпатті, а також на
Волині одразу ж переросли в оборонну війну, спря-
мовану проти військ новопосталих держав (у першу
чергу Польщі) і тих, котрі існували й раніше (пере-
дусім Румуни) Особливої гостроти й міжнародно-
го розголосу набула збройна боротьба у Прикар-
патті Це зумовлювалося стратегічним, політичним
і культурним значенням Східної Галичини та ії цен-
тру — Львова в історичному житті України та їх
місцем у територіальних домаганнях Польщі, якій
переможна Антанта відводила першорядну роль у
перебудові Центральної Східної Європи

Західноукраїнські землі вступили у новий етап
свого розвитку, обтяжені перебуванням у бага-
товіковому колоніальному ярмі Невигойне
вірнопідданство місцевої еліти щодо габсбурзької
монархи гальмувало розвиток подій у Східній
Галичині аж до остаточного падіння Австро-Угор-

щини Українські депутати віденського парламенту
прихильніше, ніж представництва інших поневоле-
них народів, зустріли маніфест імператора Карла
від 18 жовтня 1918 р , який обіцяв перетворити
Австрію на федеративну державу Як твердять де-
які активні учасники тодішнього українського руху,
за порадою монарха 18-19 жовтня було скликано
„з'їзд мужів довір'я"

Імперії лишалося існувати лічені дні, а депутати
парламенту, єпископи, члени сеймів і лідери
політичних партій Галичини та Буковини, які зібра-
лися у Львові, далі дотримувалися курсу на зали-
шення західноукраїнських земель під владою
Відня Він обґрунтовувався невизначеністю позиції
Антанти, з одного боку, та становища на Великій
Україні, — з другого Головний документ зібрання,
що проголосило себе Українською Національною
Радою — вищим органом західноукраїнських зе-
мель, проголосив українські землі імперії станов-
лять „одноцільну українську територію", що
„уконституйовується Українська держава", пред-
ставники якої мають брати участь у майбутній
мирній конференції Останній пункт декларації за-
бороняв „теперішньому австро-угорському міністру
заграничних справ Буріану" вести переговори „іме-
нем сеі української території" Переводячи це
рішення на зрозумілу народові мову, К Левицький
на мітингу 20 жовтня заявив, що воно означає
„утворення Української держави в межах Австро-
Угорщини" Він та його однодумці вбачали у ство-
ренні „коронного краю" чи королівства у складі
Австрії альтернативу польській владі над Східною
Галичиною

Центральний уряд відмовився від обіцяного
поділу Галичини на польську й українську частини
31 жовтня він підтримав створену в Кракові поль-
ську Ліквідаційну комісію, яка претендувала на
владу над всім регіоном Іншим було ставлення до
українських прагнень Фактично заперечувалася
можливість встановлення української адміністрації
навіть в окремих внутрішніх повітах Східної Гали-
чини

Неприхильну позицію центру підживлювало
негативне ставлення до возз'єднання українських
земель Ще 15 вересня 1918 р намісник у Галичині
генерал К Гуйн звернув увагу старост і директорів
поліції у Львові й Кракові на те що в Тернопільсь-
кому, Збаразькому та інших повітах „деякі члени
лепону (січових стрільців — Авт ) провадять серед
сільського населення пропаганду у великоук-
раїнському дусі"

244


Боротьба за головне місто
Східної Галичини

І ішучий виступ українців у Львові пришвид-
шили воєнні приготування польської сторо-
ни Вірна німцям Регентська рада у Варшаві

23 жовтня призначила головнокомандуючим і на-
чальником генштабу відомого своїм екстремізмом
уродженця калушчини генерала ТРочвадовського,
який негайно почав формувати військові частини
для дій на Сході Дедалі активніше до цього
підключалася „Польська організація войскова"
Польське командування готувалося 1 листопада пе-
ребрати владу у Львові від австро-угорського
намісника К Гуйна, а солдати й офіцери польського
походження, звільнені від присяги австрійським
імператором Карлом, повинні були присягнути
Варшаві На території Галичини створювалися два
військових округи Особлива роль відводилася
Львівському, новопризначений командуючий якого
вирушив до Львова разом з представниками Поль-
ської ліквідаційної комісії Прихильність Відня
провіщала „легальний" перехід влади у Львові до
рук новоспеченої польської адміністрації

Е Старчевський, президент створеного у липні
1917 р в Києві Польського демократичного
об'єднання, наголошував Польща не має права на
Львів, рівно як і на Вільно Ці міста, вважав він,
„розташовані, безперечно, в оточенні непольських

територій і є історичними столицями Вільно

держави литовсько-руської, а Львів — західної
гілки українців" Розважливий ідеолог вважав во-
лодіння цими містами навіть некорисним для май-
бутньої Польщі „В інтересах польського духу, —
зазначав він, — цілком достатньо, аби ці міста й те-
риторії, що їх оточують, перебували під урядуван-
ням влади, нехай чужої в національному відно-
шенні, але цивілізованої та правової"

На жаль, чималий досвід співробітництва демо-
кратичних сил України й Польщі, підкріплений
1917 р наданням польському населенню
Наддніпрянщини культурно-нацюнальної (персо-
нально-національної) автономії, наприкінці 1918 р
було перекреслено у Східній Галичині та Волині