Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 85 из 205)

Справі утвердження національної ідеї велику по-
слугу робило театральне мистецтво. Великі заслуги
в цьому мав театр "Руської бесіди" у Львові, який
1905-1906 pp. на чолі з його керівником Миколою
Садовським та незрівнянною актрисою Марією Зань-
ковецькою здійснив постановку кращих творів
української драматургії (п'єс М.Старицького, І.Кар-
пенка-Карого). Загальне визнання здобули
заснований відомим українським письменником Гна-
том Хоткевичем Гуцульский театр (1910-1912) та
Буковинський народний театр (1904-1910).

Упевнено ставало на професійну основу музичне
життя краю. 1903 р. у Львові відкрито Вищий музич-
ний інститут^ якому 1907 р. присвоєно ім'я
М.Лисенка. Його діяльність сприяла вихованню
цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів,
серед яких виділявся Станіслав Людкевич (1879-
1979) — творець знаменитої кантати-симфонії на

слова Т.Шевченка "Кавказ". У розвиток і популяри-
зацію національного хорового мистецтва великий
внесок зробило засноване у Львові співоче товари-
ство "Боян" (1891) та аналогічні товариства в інших
містах краю. Значну роль у пропаганді української му-
зики відіграли співаки світової слави Олександр
Мишуга, Соломія Крушельницька, Модест
Менцінський та ін.

Виразних національних рис набуває образотвор-
че мистецтво. Організатором митецького руху були
засновані у Львові Товариство для розвою руської
штуки (1889) та Товариство прихильників української
літератури, науки і штуки (1905). Організовані ни-
ми у Львові виставки (1889,1900) відкрили нові
сторінки в розвитку західноукраїнського мистецтва,
а виставка 1905 р. — перша Всеукраїнська мис-
тецька виставка — стала справжньою маніфестацією
духовного єднання західноукраїнських і наддні-
прянських митців. Душею національного мистецького
життя в Галичині був талановитий художник (пейза-
жист-лірик і портретист) Іван Труш (1869-1914),
поряд з яким творили визначні живописці Модест Со-
сенко, Юліан Панькевич, Ярослав Пстрак, Антон
Манастирський, Йосип Курилас, Олекса Но-
ваківський, Олена Кульчицька. Серед буковинських
митців набув широкого визнання Микола Івасюк.

Іван Франко

174


Під владою Російської і Австр; іиської імперій

З-поміж українських скульпторів світову славу
здобув Михайло Паращук, котрий (разом з Антоном
Попелем) створив пам'ятник Адамові Міцкевичу у
Львові та скульптурні портрети І.Франка, В.Стефа-
ника, М.Лисенка і С.Людкевича.

На основі використання традицій і форм ук-
раїнського народного зодчества формується
національний стиль в архітектурі. Його зразками є
споруджені у Львові за проектами Івана Лечицько-
го та інших архітекторів будинки страхового
товариства "Дністер" (1905), бурси Українського
педагогічного товариства, Академічного дому, "На-
родної гостиниці", Вищого музичного інституту ім.
М.Лисенка, Академічної гімназії та ін.

У народних масах західноукраїнських земель
міцніло відчуття власної сили, зростала їх переко-
наність у можливості здобути національні права
наполегливою працею, консолідацією національних
сил, організованою боротьбою за свободу.

З усіх західноукраїнських земель у найтяжчому
становищі залишалося Закарпаття. Внаслідок
асиміляторської політики урядових кіл Угорщини та
безініціативності й консервативності місцевої, пере-
важно московської і так званої мадяронської
інтелігенції українці на початку XX ст. перебували
там, засвідченням народознавця В.Гнатюка, "майже
на тім становищі, на якім стояли галицькі українці на
початку XIX ст., так що там народне відродження ще
не розпочиналося". Лише невелика група молодих на-
родовців, таких, як Юрій Жаткович та Августин
Волошин, намагалася чинити опір мадяризації й
тяжіла до національно-патріотичних сил Галичини й
Буковини, всієї України. Започатковану ними
традицію продовжило і розвинуло покоління 20-х
pp. XX ст.

Українські емігранти
на Американському
континенті

X

* арактерні для життя західноукраїнського се-
лянства у другій половині XIX — на початку
- XX ст. явища безземелля і малоземелля,

безробіття через надлишок робочих рук, тягар не-
стерпних податків призвели до масової еміграції,
переважно спрямованої на Американський конти-
нент, де ще тоді було чимало територій, неосвоєних
народногосподарською діяльністю людини, і уряди та-
ких країн, як США, Канада, Бразилія, заохочували
масове переселення з-за кордрну.

Першими українськими переселенцями до США

у 70-х pp. XIX ст. були закарпатці. Найбільше їх бу-
ло серед шахтарів, яким заробітки діставалися
найважче через вкрай тяжкі умови праці, постійний
ризик підземних аварій з небезпекою для життя,
хронічні хвороби легенів тощо.

Духовним життям українських переселенців опіку-
валися церковні пастирі. З 1884 р. і до кінця 90-х pp.
українські поселенці спорудили понад півсотні цер-
ков і каплиць. Церковне життя поєднувалося з
культурно-просвітнім, що сприяло підтриманню
національної самосвідомості переселенців. Для дітей
українців при церквах відкривалася школи україноз-
навства. І діти, і дорослі охоче відвідували там же
створені українські самодіяльні хорові, музичні, тан-
цювальні й драматичні гуртки. Організовані у багатьох
місцях компактних поселень українців їхні громадські
об'єднання — так звані "братські союзи" — нала-
годили видання українських часописів. Заснована
1893 р. священиком Григорієм Грушкою як друкова-
ний орган Українського народного союзу україномовна
газета "Свобода" видається в США й донині.

На кінець XIX ст. українська громада в США
налічувала більше 200 тис.чоловік. І хоч у масі своїй
вона жила тоді ще у нестатках, але, завдяки піклуван-
ню національно свідомих церковних і світських
просвітників, зберігала народні традиції і громадсь-
кий побут, усвідомлювала себе єдиною спільнотою.

Кількісно набагато меншою наприкінці XIX ст.
була українська громада Канади. За десятиріччя з ча-
су прибуття туди 1891 р. перших переселенців вона
зросла до 24 тис. чоловік. Переважну їх більшість ста-
новили колишні галичани й буковинці. Земельні
ділянки від уряду одержували у безлюдних лісових
хащах.

Сяк-так спорудивши землянку для тимчасового
мешкання, майбутні фермери вдень і вночі (і то про-
тягом не одного року), щоб мати ділянку поля,
корчували ліс. А щоб придбати робочу худобу, плуг,
борону, інше сільськогосподарське знаряддя, щоро-
ку на кілька місяців залишали свої господарства і
наймалися працювати на шахти й заводи, на прокла-
дання шосейних доріг і залізниць, на спорудження
міст.

Здебільшого воліли жити селищами з обов'язко-
вою наявністю церкви, школи, пошти тощо. Так само,
як це зробили українські першопереселенці у США,
їх земляки у Канаді одне з перших своїх селищ, яке
виросло на цілинних землях за 200 миль від Вінніпе-
га, назвали "Україною". Потім новоутворені селища
називали іменами існуючих на Україні міст і сіл, а та-
кож видатних синів українського народу —

175


I

Історія України

Б Хмельницького, І Сірка, Т Шевченка та ін Наз-
ви селищ — Воля, Свобода, Згода, Мир

Найтяжчими на американському континенті вия-
вилися труднощі, яких зазнали українські
першопереселенці у Бразилії та Аргентині Природні
умови тут були зовсім інші, ніж на Батьківщині
Одинаками перші сміливці з Галичини і Буковини
прибули сюди ще в 70-80-х рр XFX ст Далеко не
всім в умовах незвичного тропічного клімату серед не-
заселених пустель, прерій і джунглів удалося здійснити
мрію про створення власного фермерського господар-
ства Хронічні хвороби, великий відсоток смертності
через брак елементарної медичної допомоги та анти-
санітарно, побутових умов призвели до того, що
чимало українців повернулося до дому

І все ж переселення українців на Американський
континент продовжувалося і в перше десятиріччя
XX ст Тоді сюди приїхало близько 300 тис чоловік
з Галичини і Буковини, а 40 тис — із Закарпаття
Проте не лише у фермерстві та робітництві шукали
тепер поселенці шляхів до свого працевлаштування
Серед них з'являються й перші підприємці, щоправ-
да, на той час переважно у сфері обслуговування
Вони відкривали корчми, крамниці, ремісничі май-
стерні, склади постачання населенню палива, пекарні,
які своєю високоякісною продукцією (хлібобулочні ви-
роби, печиво медівники, торти та ін ) набули доброї
слави і серед корінного населення

Апогеєм українського національного руху в США
стало створення у 1915-1916 рр двох великих край-

ових суспільно-політичних організацій —"Федерації
українців у Злучених Державах" і "Української Ра-
ди в Америці"

Розвивалося й громадське життя українців Кана-
ди, кількість яких за перше десятиріччя XX ст
зросла на 85 тис чоловік На 1904 р в українських
поселеннях Канади налічувалося 40 початкових шкіл,
хоча цієї кількості було замало тисячі українських
дітей не мали змоги навчатися грамоти Загострила-
ся потреба в учителях української мови Для їх
термінової підготовки у штаті Манітоба відкрилися
вчительські курси За період їх роботи з 1905 до
1911 р вони випустили понад 300 учителів Отже,
навчання було двомовним — англійсько-українським
Використовувалися підручники, надіслані з Галичи-
ни В свою чергу, серед українських поселенців
збиралися кошти для фінансування українських шкіл
у Галичині, приймалися резолюції на підтримку ви-
моги відкриття українського університету у Львові
Великого розмаху серед канадських українців
набув культурно-просвітницький рух Відкриті в
різних поселеннях Канади українські читальні не
тільки популяризували твори класиків української
художньої літератури, а й стали місцем вечірнього нав-
чання дорослих, влаштування театральних вистав і
концертів Зростаючий громадський авторитет ук-
раїнців серед корінного населення Канади відкрив їм
шлях до загальної суспільно-політичної діяльності Ук-
раїнців стали обирати до органів міського або
провінційного управління