Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 82 из 205)

За ініціативою Головної руської ради за національ-
ну символіку галицьких українців було прийнято
синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золо-
того лева на синьому полі. Головна руська рада,
виступаючи за проведення демократичних реформ у
дусі програмних засад, сформульованих 1846 р. Я.Го-
ловацьким, домагалася забезпечення вільного

національного розвитку українського населення
Східної Галичини.

Руські ради стали організаторами боротьби ук-
раїнського населення за відокремлення Східної
Галичини від Західної (польської) та перетворення її
в окрему провінцію, тобто, за її національно-тери-
торіальну автономію, за демократизацію народної
освіти, запровадження навчання в усіх навчальних за-
кладах рідною мовою тощо.Вони виступали з
ініціативою створення українських військових і
воєнізованих формувань(національної гвардії в містах,
селянської самооборони на Прикарпатті, батальйо-
ну так званих гірських стрільців), які розглядали як
зародок збройної репрезентації українців, здатної
стати на захист їх національних прав.

Правлячі кола Австрії, ігноруючи більшість ви-
мог українських народних мас, все ж погодилися на
запровадження 1848 р. навчання українською мовою
в народних школах та викладання цієї мови як обов'яз-
кового предмета в гімназіях. На початку 1849 р.
відкрито кафедру української мови у Львівському
університеті. її першим професором став Я.Голо-
вацький.

Складовою частиною боротьби за демократичні
перетворення стало пожвавлення культурно-освітньо-
го руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся
перший з'їзд діячів української культури і науки.
Згідно з рішенням з'їзду у Львові було засновано "Га-
лицько-руську матицю" — культурно-освітню
організацію, яка мала завданням видання популярних
книг для народу.

Активізувалося літературне життя. Послідовни-
ки М.Шашкевича — письменники М.Устиянович і
А.Могильницький у той час написали свої найкращі
літературні твори. Вперше було зроблено спробу пе-
ревидати в Галичині кращі твори нової української
літератури (твори І.Котляревського, Г.Квітки-Ос-
нов'яненка). Деякі газети стали вміщувати
повідомлення про громадсько-культурне життя в Ук-
раїні, інформації про створення в Києві
Кирило-Мефодіївського братства та революційну
діяльність Т.Шевченка. Революція дала поштовх і ак-
тивному театральному рухові, в якому широко
використовувалися культурні надбання Наддніпрянсь-
кої України — п'єси "Наталка Полтавка" і
"Москаль-чарівник" І.Котляревського , "Сватання
на Гончарівці'Т.Квітки-Основ'яненка та ін. Визнач-
ними подіями стали відкриття 1848 р. першої в
Галичині української читальні (в Коломиї) та засну-
вання 1849 р. з ініціативи Головної руської ради на
народні кошти Народного дому у Львові.

168


Під владою Російської і Австр; іиської імперій

Піднесення українського національного руху в Га-
личині на політичний рівень, створення ним власних
національно-політичних і культурно-освітніх струк-
тур, висунення і поступова реалізація програми
національного самоутвердження українців на території
їх компактного проживання — у східній частині Га-
личини в межах конституційної Австрійської монархії
вороже зустріли польські громадські кола. Вони про-
довжували уявляти себе єдиними повноправними
господарями краю і виношували плани відродження
польської державності, спочатку хоча б у вигляді
крайової автономії для всієї Галичини з її українською
частиною включно.

На цьому грунті польсько-українські відносини
під час революції значно загострилися, набуваючи
інколи характеру міжнаціонального конфлікту. Нав-
коло українського питання виникла гостра полеміка.
Позицію української демократії в ній репрезентував
священик із с. Ветлини на Лемківщині Василь По-
долинський (1815 — 1876). У брошурі "Слово
перестороги", надрукованої влітку 1848 р. у Сяноку,
він висунув постулат національної незалежності ук-
раїнців та налагодження українсько-польських

відносин на демократичній і рівноправній основі.
.. ...

Іак, ми — українці, — заявляв він, — і віримо твер-

[ван Котляревський

до у воскресіння вільної, незалежної України...Ніщоне
зможе здержати нас від стремлінь, загальних для
цілої Європи...Усі ми хочемо бути вільними разом з
іншими народами... Хочемо бути народом і будемо
ним неодмінно". Національне визволення він пов'язу-
вав з досягненням національної свободи усіма
слов'янськими народами і влаштування ними свого
буття на федеративних засадах. Сформульований
В.Подолинським ідеал національної незалежності
українського народу та його бачення шляхів досягнен-
ня цього ідеалу засвідчили початок нового етапу в
розвитку національно-політичної ідеї в Галичині, що
йшла від "Руської трійці", етапу, який відповідав
рівневі національно-політичної думки на Над-
дніпрянській Україні, репрезентованої концепцією
Кирило-Мефодіївського братства.

Революція дала поштовх активізації народних
мас Північної Буковини. Поряд із селянським пов-
станням під проводом Лук'яна Кобилиці там набув
поширення рух за збереження адміністративно-
політичної єдності Буковини з Галичиною. У відповідь
на клопотання дворянської верхівки про відокремлен-
ня Буковини від Галичини буковинські селяни-
депутати виступали із заявами протесту у Віденсько-
му рейхстазі. Проти цього наміру рішуче висловились
і представники сіл всієї Буковини на зборах у Чер-
нівцях у листопаді 1848 р. Проте уряд, йдучи
назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р.
адміністративно відокремив Буковину від Галичини.

Революція сприяла виникненню українського
національно-визвольного руху на Закарпатті. Че-
рез ігнорування угорським ліберальним дворянством
та його вождями національних інтересів українсько-
го населення частина закарпатської інтелігенції на
чолі з Олександром Духновичем і Адольфом Доб-
рянським висунула ідею об'єднання Закарпаття зі
Східною Галичиною. її підтримала Головна руська ра-
да у Львові. Однак австрійський уряд не дозволив
цього, вбачаючи тут крок до об'єднання цих західноу-
країнських земель з Наддніпрянською Україною, а
тим самим і загрозу втрати їх для Австрії. Зрештою
1849 р. уряд дозволив адміністративно виділити в ок-
ремий заселений українцями Ужгородський округ з
правом формувати там місцевий управлінський апа-
рат з представників української інтелігенції. Було
також дозволено навчати дітей українською мовою у
початкових школах і лише деякі предмети виклада-
ти українською мовою в гімназіях.

Отже, національний рух на західноукраїнських
землях 1848 — 1849 pp. виробив широку програму
національно-політичного і духовного утвердження

169


українства в межах конституційної австрійської мо-
нархи, чимало зробив для втілення цієї програми в
життя Ряд п завдань він спромігся виконати, ре-
алізацію ж інших, складніших, залишив у спадщину
патріотичним силам наступних поколінь

Заснування

національних інституцій

розгромом об'єднаними силами Австрії і Роси
угорської революційної армії влітку 1849 р в
' імперії Габсбурпв був відновлений абсолюти-

стський режим з його централістично-бюрократичною
системою Новий виток народного руху почався в
60-х рр уже в умовах конституційної ери, крайової
автономії та австро-угорського дуалізму

Однак на той час національно-патріотичний табір
значно ослаб Українську інтелігенцію (переважно
духовенство і чиновництво) відтісняла політично і
економічно домінуюча польська й угорська верхівка
Більша частина українських патріотів, розчарована
крахом своїх надій на одержання політичної перева-
ги в краї у 1848 — 1849 рр за допомогою Габсбурпв,
не відмов чяючись від лояльності щодо Австрії, поча-
ла шукати підтримки в Роси Відходячи поступово від
ідеалів національного руху часів "Руської трійці' і
"Весни народів ", вона дедалі більше схиляється до
консерватизму,солідаризується з російськими
слов'янофілами в прагненнях до злиття роздрібнених
частин слов'янства в єдине політичне ціле під главен-
ством царської Роси

Інтелігенція категорично заперечує реальне існу-
вання східнослов'янських націй (російської,
української і білоруської) та рішуче обстоює тезу
про "єдиний общеруський народ", до якого зарахо-
вує і населення Східної Галичини, Північної Буковини
і Закарпаття, отже, стає на шлях національного са-
мозречення Представники цього табору, яких стали
називати "старорусами", "твердими русинами", а
згодом — "москвофілами" або "русофілами" Щед-
ру фінансову підтримку надавали їм офіційні та деякі
громадські кола Роси, спрямовуючи їх на протидію
українському рухові

За таких умов носієм національної ідеї і продов-
жувачем традицій національного руху попередніх
десятиліть у Галичині виступило молоде покоління
інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти,
юристи, студенти її появі частково сприяла шкільна
реформа 60 — 70 рр , зпдно з якою шкільництво пе-
рейшло у відання світських освітніх органів Було
запроваджено обов'язкове початкове навчання дітей

Історія Украї ни

рідною мовою, завдяки чому в Галичині у 1868/69
навчальному році налічувалося уже 1293 державні по-
чаткові школи з українською мовою викладання А
наприкінці XIX ст кількість письменного населен-
ня серед українців досягла близько 30% З'явилися
перші українські середні школи гімназії у Львові
(1874 — 1878) та Перемишлі (1888) Відкривались
нові україномовні кафедри у Львівському універси-
теті та була заснована вперше кафедра української
мови та літератури в новоствореному Чернівецькому
університеті