Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 96 из 205)

Разом з тим Центральна Рада недооцінювала
тієї загрози, що виходила від більшовиків Із груд-
ня на загальних зборах УЦР В Винниченко висло-
вився так „Ці комісари — люди відірвані від жит-
тя Вони відвикли від практичного життя, перебу-
ваючи довгий час емігрантами за кордоном
Національних здобутків вони так само не вміють
цінити, як той панич, що не працював тяжко, не
вміє цінити кришки хліба Від своєї програми ми ні
на крок не відступимо Можна сподіватись, що
прийде ще і такий час, коли нам доведеться борони-
ти здобутки революції від загальноросійської ре-
акції, котра неодмінно почнеться, коли впаде пра-
вительство народних комісарів Тоді в Роси знову
може запанувати Микола Другий, і він не схоче
терпіти у себе під боком вільного народу Через те
Генеральний секретаріат весь час готується до бо-
ротьби з цією небезпекою"

Насправді ж більшовики виявилися спритними
практиками, обізнаними з життям До того ж вони
остаточно відкинули моральні принципи в політиці

197



1

Історія України

Мета виправдовувала будь-які засоби. Хоч їхній
ультиматум визнавав право українського народу на
самовизначення аж до повного відокремлення, це
не завадило Раднаркомові послати в Україну свої
війська. Перші ешелони під командуванням
Ховріна і Сіверса прибули до Харкова 9 грудня.
Місцевий ревком на чолі з більшовиком Артемом
застерігав радянські частини „від будь-яких воро-
жих дій проти харківських радівців". З останніми,
читаємо в Антонова-Овсієнка, „місцеві більшовики
об'єднано працювали у „Ревштабі" й не вважали
можливим стати у конфлікт з Центральною Ра-
дою". Однак за наказом Сіверса в ніч на 10 грудня
було обеззброєно українізований бронедивізіон. 11
грудня до міста прибув командуючий російськими
радянськими військами В.Антонов-Овсієнко.
Харків став їхнім форпостом. Там було встановлено
жорсткий режим. Штаб загону Сіверса перетво-
рився на судилище, В Антонова-Овсієнка є згадка
про члена революційного суду матроса Грушина,
який „вважав, шо кожен білоручка підлягає зни-
щенню".

В цей час до Харкова приїхала група делегатів,
яка залишила київський з'їзд рад. 11—12 грудня
під охороною радянських військ нашвидкуруч було
інсценізовано альтернативний з'ізд рад. На ньому
200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад
300 існуючих в Україні) і військово-революційних
комітетів. Незважаючи на це, правочинність з'їзду,
на відміну від київського, сумнівів не викликала. За
сценарієм більшовиків цей, так званий, з'їзд схва-
лив повстання у Петрограді та політику Раднарко-
му, проголосив встановлення радянської влади в
УНР і обрав Центральний виконавчий комітет рад
України, який своєю чергою створив Народний сек-
ретаріат — радянський уряд України. ЦВК рад
України і Народний секретаріат були маріонеткови-
ми утвореннями червоного Петрограда й не мали
особливого авторитету навіть серед більшовиків
Харкова. Зате це була справжня знахідка для Рад-
наркому, яка дала йому змогу формально залишати-
ся осторонь подій в Україні, представивши їх як
внутрішній конфлікт між радами робітничих та сол-
датських депутатів і Центральною Радою. 17 груд-
ня ЦВК рад України опублікував маніфест про по-
валення Центральної Ради й Генерального секре-
таріату, а наступного дня створив крайовий комітет
боротьби з контрреволюцією. Тим часом з Росії
прибули радянські частини під командуванням Єго-
рова, Сіверса та Сабліна й повели наступ на Донбас
і південь України.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат
вживали заходів для припинення агресії. 15 грудня
було створено Особливий комітет оборони України
(М.Порш, С.Петлюра, В.Єщенко), а 18 грудня
призначено полковника Капкана командуючим всім
українським військом для боротьби з більшовика-
ми. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв по-
станову про створення армії УНР на засадах доб-
ровільності та оплати. Але й цього було замало. Не
розпустивши харківського „уряду" й не заборонив-
ши більшовицьку партію, що діяла цілком легально,
відіграючи роль п'ятої колони, УЦР поставила се-
бе й Українську державу у надзвичайно складне
становище. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав
наказ про загальний наступ радянських військ про-
ти УНР. Першим зазнав більшовицького удару Ка-
теринослав, де заздалегідь було підготовлено пов-
стання робітників. Відтак настала черга Олек-
сандрівська (2 січня), потім Полтави (6 січня).

Для Центральної Ради такий поворот справ
виявився цілком несподіваним. Не могли змінити
становища й відозви Генерального секретаріату до

Симон Петлюра

198

II


У краї нська революція

громадян України та солдатів 2 січня, де йшлося
про те, що „Центральна Рада не допустить, аби
всякі попихачі імперіалістичної великоруської бур-
жуазії зруйнували власть відродженої великої На-
родної Республіки Української". На засіданні Ма-
лої ради, що відбулося 6 січня у зв'язку з наступом
більшовицьких військ, представник Одеси у своїй
промові зазначив: „Большевизм росте, як пошесть"
і для успішної боротьби з ним запропонував оголо-
сити самостійність України. Цю думку підтримали
кілька промовців. Власне, з аналогічною пропо-
зицією ще 20 грудня 1917 р. виступав на засіданні
Генерального секретаріату М.Шаповал, а 26 груд-
ня її знову висунув М.Ковалевський. Обміркував-
ши цю проблему, Мала рада 11 січня ухвалила 4-й
Універсал, який проголошував самостійність УНР

Перш ніж зачитати текст 4-го Універсалу,
М.Грушевський у короткому виступі в Малій раді
наголосив на двох основних мотивах прийняття
рішення: „дати нашому правительству змогу дове-
сти справу миру до кінця і захистити від усяких за-
махів нашу країну".

Історичне значення 4-го Універсалу загаль-
новідоме. Проголосивши Україну незалежною су-
веренною державою, він завершив процес складно-
го, суперечливого розвитку українського національ-
но-визвольного руху, який врешті-решт відкинув
ідеї автономії та федералізму. Але знову ж таки не
можна не побачити, що цей кульмінаційний момент
в історії державотворення України не збігається з
найвищим піднесенням українського національного
руху, більше того, він настав в один з кризових йо-
го періодів. Характеризуючи стан тогочасного ук-
раїнського суспільства, М.Грушевський змушений
був констатувати: „Більшовицька агітація не мину-
ла без сліду. У війську і в тилу розграбовували й
розкрадали військове майно, решту кидали на поги-
бель і розходилися самочинно додому, в додатку
грабуючи та розбираючи часом і те, що стрічалося в
дорозі. У села все більше напливало елемента
анархічного, що поривав за собою частини селянст-
ва й тероризував навіть найбільш відпорні. Грабу-
вання і нищення панських маєтків, фабрик і заводів
приймало все більш масовий характер. Гинуло ба-
гатство краю, підтинались його продуктивні сили".

14 січня спалахнули інспіровані більшовиками
збройні виступи проти влади УЦР в Миколаєві та
Одесі. Того самого дня у Києві було запроваджено
стан облоги. 16 січня в столиці розпочався зброй-
ний виступ окремих частин міського гарнізону і
робітників заводу „Арсенал", спрямований проти

УЦР. Та й у ній самій діяла група лівих українських
есерів, яка намагалася підірвати її зсередини. Цих
людей вдалося вчасно заарештувати. На такому тлі
гідним пошани й пам'яті прийдешніх поколінь по-
став подвиг кількасот київських студентів і гімна-
зистів, які 16 січня неподалік станції Крути вступи-
ли у нерівний бій з переважаючими силами ворога й
геройськи загинули за українську ідею.

22 січня війська УНР під командуванням
С.Петлюри та Є.Коновальця придушили повстан-
ня в Києві, однак ця перемога не мала стратегічно-
го значення. Наступ більшовицьких військ продов-
жувався. 25 січня члени Малої ради й Ради народ-
них міністрів (таку назву дістав Генеральний секре-
таріат після проголошення 4-го Універсалу) зали-
шили Київ. Спочатку вони перебралися до Жито-
мира, а потім — до Сарн. Тепер врятувати УЦР
від остаточного більшовицького розгрому могла ли-
ше допомога країн Четверного союзу.

Брестський мирний договір:

підготовка й підписання

/'" сінь 1917 р. була четвертою в історії світо-
I ' вої війни. Росія однією з перших серед вою-
ilv,,«- ючих сторін не витримала воєнних випро-
бувань, — їхнім безпосереднім відлунням стали
Лютнева й Жовтнева революції. Активно викори-
стовуючи гасло негайного припинення війни,
більшовики прийшли до влади в Росії.

Боротьба за мир, розгорнута Леніним в кінці
1917— на початку 1918 p., була добре продуманим
засобом боротьби за владу в партії, державі й
міжнародному революційному русі.