Смекни!
smekni.com

Історія України Верстюк n2 (стр. 16 из 205)

і севолод Ярославич посадив сина Володимира

. Мономаха в Чернігові, зневаживши переважні

' права на це місто синів свого старшого брата

Святослава: Романа, Давида, Олега і Ярослава, що
стало однією з причин гострого спалаху кривавої
війни в Південній Русі наприкінці XI ст. а

Всеволод виявився слабким великим князем. Ио-

го реальна влада поширювалася лише на частину
держави — Волинська, Турівська, Муромська землі
не підкорялись йому. Всеволодові довелося захища-
тися від небожів — Святославичів, Давида й
Святослава Ігоровичів, а також троюрідних онуків —
Рюрика, Володаря й Василька Ростиславичів.

Всеволод був освіченою людиною, знав п'ять
іноземних мов, проводив час у бесідах з вченими
людьми й читанні книжок. Змолоду не любив
воювати й ходити в походи, доручивши цю справу
синові Володимиру, як тільки тому виповнилося 12 чи
13 років. В роки князювання Всеволода державою
правив сімейний дуумвіра^, що складався з ньо-
го самого й Володимира. Його кончина 13 квітня
1093 р. круто змінила перебіг політичного життя
на Русі.

Сталася несподівана подія не лише для сучас-
ників, а й для істориків наших днів, котрі ламають
голови, прагнучи розв'язати загадку: чому Володи-
мир Мономах, що й за життя батька був фактичним
правителем Русі й мав під своєю рукою найбільшу
військову силу, раптом добровільно поступився
київським престолом на користь свого брата Свято-
полка? За давніми законами заміщення князівсь-
ких столів Святополк, який був сином старшого
брата Всеволода Ізяслава, мав переважні права на
Київ. Гадаємо, що Мономах виявив повагу до
тих законів і не бажав розпалювати чвар на Русі.
Він ще раз учинив так само, віддавши 1094 р. Чернігів
Олегові Святославичу, котрий також був старшим від
нього в князівському роду. Володимир перебрався
до отчини, що дісталася йому в спадок від Всеволо-
да, — висунутого в південний степ Переяслава, де
йому відразу довелося зіткнутися з половцями.

Здобувши батьківський Чернігів, Олег Святосла-
вич не вгамувався. Разом з братом Давидом він
продовжував підігрівати усобиці, зазіхаючи на волості
інших князів. Здавалось, Русь поринає у безодню
удільної роздробленості, бо великий князь київський
Святополк виявився неспроможним власними сила-
ми приборкати бунтівників. Тому він уклав союз із
Мономахом, і 1096 р. вони збройно змусили Свято-
славичів утихомиритися. В1096-1113 рр.Руссю пра-
вить дуумвірат Святополк-Володимир. А 1097 р. в
Любечі зібрався з'ізд, де було проголошено об'єднан-
ня сил проти половецької загрози й закріплено фак-
тичне володіння волостями, що склалося на той час:
„Хай кожен володіє отчиною своєю: Святополк —
Києвом, Ізяславовою отчиною, Володимир — Всево-
лодовою, Давид, Олег і Ярослав — Святославе вою..."

Проголосивши принцип отчинної власності,

34


Святополк з Мономахом сподівались, що це сприя-
тиме припиненню князівських усобиць. Але того
самого року волинський князь Давид Ігорович
за мовчазного сприяння Святополка київського
полонив і осліпив Василька Ростиславича, вимагаю-
чи від свого нещасного бранця віддати Теребовльську
волость, закріплену за тим постановою Любецького
з'їзду. Цей нелюдський вчинок викликав загальне
обурення в суспільстві. Тому Святополкові довело-
ся погодитися з вимогою покарання Давида.
Останнього вигнали з Волині, яку, втім, київський
князь одразу привласнив. Постанови Любецького
та наступних князівських з'їздів: Витичівського
1100 р., на Золотчі 1101 р. й Долобського 1103 р.
виявилися безсилими приборкати князівські чвари.
Потрібні були дійовіші заходи щодо відновлення
єдності Руської землі, особливо в умовах наростаю-
чої з кожним роком загрози наступу Половецького
степу.

Боротьба
з половецькими
ханами

оловців і раніше знали на Русі. Вони у при-

чорноморських степах змінили печенігів,

, відігнаних Ярославом Мудрим від рубежів

держави. Перша велика битва з ними на р. Альті

Киї вська Русь

1068 р. була програна тріумвіратом Ярославичів.
Наприкінці 70 — на початку 80-х pp. половецькі ха-
ни посилили натиск на Переяславщину й південну
Київщину, а Олег Святославич, за ним й інші князі
(переважно чернігівські) почали використовувати
степовиків у боротьбі з суперниками на Русі.

Геніальний автор „Слова о полку Ігоревім" (далі
— „Слово") яскраво зобразив усобиці кінця XI ст.:

Отоді за Олега Гориславовича*

Сіялись-росли усобиці,

Гинули внуки Даждьбогові...

Становище особливо загострилося на початку
90-х pp. XI ст. Майже щороку летюча половецька
кіннота вдиралася на Русь, убивала й полонила ти-
сячі людей, палила оселі й міста, витоптувала поля.
Навіть об'єднані сили Святополка київського і Во-
лодимира Мономаха, в ту пору чернігівського князя,
були 1093 р. розбиті половцями біля р. Стугни, на
підступах до Києва. Тому з 1094 р. з ініціативи Мо-
номаха руські князі починають об'єднуватися проти
половецьких ханів. Цьому сприяли й рішення з'їздів
у Любечі, на Золотчі, біля Долобського озера. Під
час Долобського з'їзду 1103 р. дружинники Свято-
полка київського почали заперечувати проти походу
у степ, мовлячи, що йти навесні означає втратити
смердів (селян) та їхніх коней. На це Мономах ви-
голосив промову, що вражає силою, образністю,
патріотизмом, турботою про трудовий люд: „Ди-
вуюся я, дружино, що коней шкодуєте, на яких орють!
А чому не помислите про те, що ось почне орати
смерд, і, приїхавши, половчин застрелить його з лу-
ка, а коня його забере, а в село його приїхавши, за-
бере жінку його й дітей йогоь все майно його?! Так
коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?"
(„Повість"). Ці слова присоромили дружинників
Святополка, і князі почали готуватися до походу.

Між 1103 і 1116 pp. з ініціативи й під командуван-
ням Володимира Мономаха було проведено п'ять
великих і переможних походів Русі в Половецький
степ. Літописці захоплювалися звитягою й могутністю
руських воїнів.

Після 1116 р. половецькі хани ще чверть століття
не насмілювалися нападати на Русь. Коли 1120 р. син
Мономаха Ярополк пішов з військом на Дон, де
звичайно скупчувалися половці, то він не зміг навіть
відшукати ворога. Не дивно, що слава про перемо-
ги Русі на чолі з Мономахом над кочовиками ще
довго жила в народній пам'яті. Спливло сто років по

Руські воїни в озброєні Х-Х1І ст. Рис. В.Ю.Ящишина. * Гориславича, бо ніс горе Руській землі

35


син і наступник Володимира на київському столі
Мстислав (1125—1132) Він гасив князівські чвари
й дбав про консолідацію держави Мстислав об'єднав
сили південноруських князів і здійснив кілька
успішних походів на половців, загнавши їх за Дон
і Волгу, за що був прозваний літописцями Великим
Він розвинув добрі відносини з сусідами Одна з
його дочок — Малфрід була одружена з норвезь-
ким королем Сігурдом, друга — Інгеборг — з датсь-
ким королем Кнутом Лавардом, третя — Ірина —
з майбутнім імператором Візантії Андроніком
Комніним , четверта — Єфросинія — з угорським
королем Гейзою II

Настання доби
феодальної
роздробленості

стислав Великий підтримував стабільну
централізовану монархію Тому для давнь-
оруського суспільства було несподіваним

розділення по його смерті держави на півтора десят-
ка князівств, володарі яких, принаймні частина з
них, заходилися суперничати з великим князем
київським, котрий з 40-х рр перетворюється лише
на формального главу держави

На Русі розпалюються і не вщухають аж до са-
мої навали орд Батия (1237—1241) великі и малі
війни між князями Автор „Слова" в образній, схвиль-
овано-емоційній формі відтворив саму суть
роздробленості

Перестали князі невірних (половців — Авт )
воювати,

стали один одному казати
„Се моє, а се теж моє, брате'"

Історики минулого називали не одну причину на-
стання роздробленості й феодальних воєн на Русі
Головними вони вважали надмірну кількість нащадків
Володимира і Ярослава, яким просто не вистачало
князівських престолів, і вони збройно добували їх
собі, порушення традиційного порядку заміщення
престолів Якщо до середини XII ст дотримували-
ся „лествичного восхождения" — звичаю, за яким
„столи" переходили найстаршому в роді — від стар-
шого брата до наступного за часом народження, то з
того часу сини починають захоплювати престоли
батьків, порушуючи „законні" права своїх дядьків
Прихильники такого погляду посилалися на велику
феодальну війну на Русів 1146—1151 рр , причиною
якої вони вважали лише те, що син Мстислава Вели-

Історія У краї ни

смерті Мономаха, коли галицький книжник відкри-
ваючи свій літопис похвалою князеві Романові
Мстиславичу зазначив, що, перемагаючи половців,
той наслідував діда свого Мономаха, котрий „погу-
бив поганих ізмаїлтян, що їх звуть половцями"

Відновлення

централізованої монархії

Володимиром

Мономахом

В

олодимир Всеволодич Мономах зробив внесок
до давньоруської історії не лише гучними пе-
ремогами над половецькими ханами Захист

рідної землі від ворогів завжди вважався на Русі
найвищою доброчесністю володаря

16 квітня 1113 р помер Святополк Кияни не лю-
били нещирого й скупого князя, котрий благоволив
лихварям і сам спекулював сіллю Його смерть збу-
рила повстання в Києві городяни рознесли на друзки
хороми прислужника Святополка, міського тисяць-
кого Путяти, розграбували садиби лихварів Віче із
заможних городян покликало на престол Володими-
ра Всеволодича, але той не одразу пристав на цю
пропозицію Він був немолодий і вагався, чи варто
брати на плечі важку ношу керівництва державою
Тоді до Мономаха надіслали ще одне посольство з
словами „Якщо не підеш (до Києва —Авт), то на-
падуть на невістку твою, і на бояр, і на монастирі"
Володимир вокняжився в Києві й просидів на престолі
до смерті (1125)