Смекни!
smekni.com

Аграрне право України книга (стр. 109 из 149)

При спорудженні житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудов­ника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських бу­дівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівель­них, організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові бу­динки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 відсотків їх кошторисної вартості. Зазна­чені пільги зберігаються також за вказаними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооператив­них засадах.

Надання селу переваг у житловому та іншому будівництві передбачає створення необхідної мережі цехів і дільниць на селі по виготовленню дерев'яних і металевих виробів за за­мовленням населення, забезпечення цих виробництв меха­нізмами й інструментами, а також спеціалізованих торговель­них баз, магазинів-складів, майданчиків по торгівлі будівель­ними матеріалами й обладнанням. Для доставки матеріалів сільському населенню планується додатково залучати на до­говірних умовах, в тому числі у вихідні дні, вантажно-розван­тажувальні механізми й автотранспорт сторонніх підприємств і організацій, перелік яких визначається місцевими радами народних депутатів.

3. Чинне законодавство України нині не регламентує роз­міри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться у сільській місцевості. Тому громадяни та юридичні особи вправі замовляти для себе нові проекти інди­відуальних житлових будинків і надвірних будівель для всіх природно-кліматичних зон республіки, які забезпечують ве­дення різних форм господарювання, підвищення якості архі­тектурного вирішення і добротності споруд, створення не­обхідного інженерного обладнання, широке застосування місцевих будівельних матеріалів, ефективних конструкцій, виробів та інженерного обладнання, відображення націо­нально-побутових особливостей і реалізації побажань забу­довників.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвит­ку села і АПК" передбачається, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або со­ціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господар­ськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних кош­тів, через 10 років передається в особисту власність цим гро­мадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуван­ням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначаються Урядом України, а перелік цих населених пунктів —місцевими радами народних депу­татів.

Крім того, названим переселенцям може надаватись одно­разова грошова допомога на обзаведення господарством у встановлених розмірах з розрахунку на голову сім'ї та окремо на кожного члена сім'ї. Вказані суми допомоги погашаються у половинному розмірі за рахунок підприємств і організацій, куди працевлаштовуються особи, які переселяються, а друга половина — за рахунок республіканського бюджету (при між­обласному переселенні) та місцевого (при внутріобласному переселенні) бюджетів.

Для заохочення молоді до 30-річного віку, яка залишаєть­ся працювати у сільському господарстві або переїхала у сільську місцевість на постійне місце проживання і побудува­ла житло, рекомендується сільськогосподарським та іншим товаровиробникам АПК виплачувати грошову допомогу на обзаведення господарством. Банкам рекомендовано видавати господарствам, які не мають власних коштів, довгострокові кредити з погашенням їх протягом 5 років, починаючи з на­ступного року після одержання позики.

4. Чинним законодавством України передбачається захист прав сільськогосподарських підприємств щодо збудованого ними житла та інших об'єктів соціально-культурного та побу­тового призначення. Так, наприклад, Закон України "Про підприємства" забороняє вилучення об'єктів соціально-куль­турного та побутового призначення, житла, яке збудоване за рахунок коштів підприємств, місцевими радами народних де­путатів або іншими органами без згоди власника та трудового колективу підприємства. Сільськогосподарські підприємства вправі за рішенням своїх органів управління проводити реалі­зацію чи безкоштовну передачу збудованих житлових будин­ків та інших споруд своїм працівникам. Зокрема, дозволено радгоспам та іншим державним товаровиробникам і рекомен­довано колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам продавати своїм працівникам житлові будинки присадибного типу з надвірними будівлями, зведеними за ра­хунок коштів господарства і кредитів банку, з оплатою цим працівникам залежно від їх ставлення до праці, стажу роботи на підприємстві та на підставі рішення трудового колективу не менше 40 відсотків вартості житлового будинку з надвір­ними будівлями щомісячно рівними частинами протягом 50 років від дня продажу. При цьому вартість будівництва обчис­люється в порядку, за цінами і нормами, встановленими для визначення кошторисної вартості державного житлового бу­дівництва.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвит­ку села та АПК в народному господарстві" передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, у ст. 10 названого Закону зазначається, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, величини й міс­ця розташування сільських населених пунктів. Будь-які пере­творення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, пере­йменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад народних депутатів лише з волі жителів цих поселень. В Україні запроваджується організація постійного обстеження та паспортизації сільської поселен­ської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлюється Урядом.

§ 5. Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

1. Розвиток соціальної інфраструктури сільських населе­них пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому Націо­нальна програма розвитку сільськогосподарського виробни­цтва спрямована на прискорення темпів спорудження в сіль­ській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будів­ництва. Вже в 1996 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 240—300 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2— 1,3 раза.

Чинним законодавством України встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств АПК до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.

Відповідно до ч. 6 ст.6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК в народному госпо­дарстві" усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (у т. ч. у межах цих населених пунктів) з мережею шляхів за­гального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському дер­жавному концерну по будівництву, ремонту й утриманню ав­томобільних шляхів (Укравтодор). Останній має до 1997 року завершити приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.

Шляхи загального користування перебувають на балансі спеціалізованих шляхових організацій концерну, який несе відповідальність згі їх розвиток та технічний стан. Законода­вець зобов'язує названий концерн виконати державну про­граму будівництва шляхів в Україні до 2000—2005 року.

2. Фінансування шляхового будівництва у сільській місце­вості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Ра­зом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фі­нансування дорожнього будівництва за рахунок інших дже­рел. Так, наприклад, Законом України "Про місцеве само­врядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користу­вання та їх утримання, обладнання технічними засобами ре­гулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шля­хів, а також підприємств громадського харчування, автосерві­су і відпочинку пасажирів.

Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через неза­довільні шляхові умови.