Сільськогосподарські підприємства правомочні покласти належні їм кошти і цінні папери на депозитний рахунок у банку. Для зберігання коштів на депозитному рахунку сільськогосподарське підприємство і банк укладають депозитний договір. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. За перебування коштів на депозитному рахунку власникові нараховуються відсотки. З депозитного рахунку забороняється проведення розрахунків та видача коштів готівкою.
Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з наданням в установу банку картки із зразками підписів та відбитком печатки. У разі, якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, надання картки не обов'язкове.
Розрахункові правовідносини сільськогосподарських підприємств є самостійним видом грошових відносин, які виникають у процесі діяльності цих підприємств і здійснюються через банківські установи. Для реалізації своїх взаємин з банком (відкриття рахунку в банку) сільськогосподарське підприємство повинне подати до банку такі документи:
а) заяву на відкриття поточного рахунку. Вона підписується керівником і головним бухгалтером самостійного підприємства;
б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
в) копію статуту (положення), належним чином зареєстровану, засвідчену нотаріально чи реєструючим органом. Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік в податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунку;
г) копію документа, що підтверджує в повному обсязі і у визначений кредитною угодою строк (термін) для розрахунку .за своїми борговими зобов'язаннями. При цьому позичальник повинен бути платоспроможним, тобто бути здатним своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності;
д) картку із зразками підпису осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;
е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Фінансові правомочності сільськогосподарських підприємств та їхніх відокремлених підрозділів, які мають права юридичної особи, визначаються інструкцією № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р. № 204. Згідно з п. 5 цього акта банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків. У разі виникнення спорів між платником і одержувачем коштів, взаємних претензій відносини між ними розглядаються в претензійно-позовному порядку без участі банку.
3. Французькому філософу Декарту належить вислів: визначайте поняття речей і ви позбавите світ від половини його помилок. Цей вислів має безпосереднє відношення до права застосування тлумачення змісту правової норми, вкладення в нього того значення, яке мав на увазі законодавець, приймаючи відповідну правову норму як правило обов'язкової поведінки до того змісту, який вкладається у терміни, наведені в законах. Зазначене стосується усіх галузей права, в тому числі фінансово-кредитного законодавства. Належне застосування норм права щодо внутрішньогосподарських і зовнішньофінансових правовідносин залежить від правового розуміння відповідних термінів. Виходячи з цієї правозастосувальної вимоги в ряді законів викладено зміст таких термінів, що, зокрема, передбачено в Положенні Національного банку України "Про кредитування". Згідно з цим актом під кредитом слід розуміти позичковий капітал банку в грошовій формі, що надається позичальнику в тимчасове користування на, умовах забезпеченості, повернення, строковості, оплатності та цільового використання. Суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування вважається кредитором. Суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплатності, строковості вважається позичальником. Ним може бути сільськогосподарське підприємство, акціонерне товариство, селянське (фермерське) господарство як суб'єкти банківсько-кредитних правовідносин.
У процесі цих відносин провадяться кредитні операції, тобто реалізовується договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника. Необхідною умовою виникнення між ними взаємин є кредитоспроможність позичальника, під якою розуміють його здатність повернути отримані кредити і виконати інші умови кредитного договору.
Кожний позичальник може скористатися різними видами: кредитів. За строками користування кредити поділяються на: а) короткострокові — до року; б) середньострокові — до 3 років; в) довгострокові — понад 3 роки. Строк кредиту, а також відсотки за його використання (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту; отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту за його використання.
Короткострокові кредити, як правило, можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату нового обрання, на поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються для формування основних фондів.
Цим Положенням визначено основні об'єкти кредитування Ними можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво та ін. За сучасних скрутних економічних умов першорядним об'єктом короткострокового кредитування є одержання коштів для придбання пального, отрутохімікатів, ремонту сільськогосподарської техніки. Довгострокові кредити головним чином потрібні на придбання комбайнів збирання зернових, цукрових буряків, картоплі, для вирощування молодняка племінної худоби, на оновлення фруктових садів і винограду, а також на ремонт тваринницьких приміщень, покриття інших виробничо-господарських витрат.
4. В останні роки фінансово-економічна діяльність сільськогосподарських товаровиробників характеризується використанням лізингових правовідносин. Вони становлять собою певну форму фінансування капіталовкладень з метою придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів (та ін.), обладнання та устаткування, товарів довгострокового використання та наступного надання цих товарів в оренду (на прокат) безпосередньо виробнику сільськогосподарської продукції. Термін "лізинг" означає відносини між виробником зазначеної продукції, власником коштів і підприємством-споживачем як виробником сільськогосподарської продукції, тобто лізинг — це передача майна в оренду на відповідний строк. Лізингові правовідносини пов'язані із широким проникненням банків на ринок лізингових послуг. Оскільки лізинг є капіталообсяговим видом підприємницької діяльності, банки є основними держателями грошових ресурсів, то найбільшу частину серед несільськогосподарських товаровиробників-учасників цих відносин становлять банки.
Досвід зарубіжних країн свідчить, що лізинг найбільшого застосування набув у галузях із швидко змінюваною технологією. У лізингових правовідносинах розрізняються різнострокові операції: короткострокова оренда (рейтинг) — на строк від одного дня до одного року; середньострокова оренда (хайринг) — на строк від одного року до трьох років; довгострокова оренда (лізинг) — від 3 до 20 років і більше.
Основоположною властивістю застосування лізингу у зарубіжній практиці є його фінансова сутність. Лізингодавець надає користувачеві майна (орендарю) відповідну фінансову послугу, тобто він придбає майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків відшкодовує цю вартість. За цих умов лізинг розглядається як одна із форм кредитування, що використовується для придбання машин і обладнання у тимчасове користування.
Правова норма щодо лізингу вперше у законодавстві України наведена в Законі "Про банки і банківську діяльність", прийнятому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. У п. 9 ст. З цього Закону зазначено, що серед здійснюваних банком операцій є право банку придбавати за власні кошті засоби виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).
Виходячи із зростаючої значущості лізингових фінансово-економічних операцій для народного господарства, Верховна Рада України 16 грудня 1997 р. прийняла Закон "Про лізинг". Цей Закон визначає поняття лізингу, а також загальні правові та економічні засади його здійснення. Згідно зі ст. 1 цього Закону лізинг становить собою різновид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у ви ключне користування на визначений строк лізингоодержува-чу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.