Від сплати фіксованого сільськогосподарського податку звільняються вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів, професійно-технічних училищ сільськогосподарського профілю та сортово-випробувальні станції (дільниці). Незначні пільги встановлено і для інших платників цього податку.
9. На виконання вимог статей 2 і 9 Закону "Про фіксований сільськогосподарський податок" Кабінет Міністрів України прийняв постанову, якою затвердив Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку від 23 квітня 1999 р. Цією постановою (п. 2) визначено ціну однієї тони пшениці м'якої III класу як еквівалент для обчислення кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням податку на додану вартість. На 1999 р. ця ціна дорівнює 220 гривням.
Назване Положення містить в собі визначення валового доходу. Валовий дохід становитиме собою загальну суму доходу платника податку від усіх видів його діяльності, отриманого (нараховоного) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. У валовий дохід від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва включаються:
вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;
вартість реалізованої сільськогосподарської продукції,
виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;
вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;
вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом;
Відповідно до п. 4 Положення сума фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік визначається платником податку, виходячи з площі сільськогосподарських угідь та їх грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 p., Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. та ставки фіксованого сільськогосподарського податку. Розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється за формою, затвердженою Державною податковою адміністрацією і подається органу державної податкової служби за місцем знаходження платника щороку до 1 лютого поточного року.
§ 5. Банкрутство сільськогосподарського підприємства
1. Виробничо-фінансова діяльність сільськогосподарського підприємства охоплює собою суспільні відносини, що виникають в разі банкрутства. Банкрутство розглядається як економічно-фінансове, правове і соціальне явище. Його економічно-фінансова сутність полягає у відсутності або недостатній наявності у підприємствах необхідних коштів для своєї фінансової діяльності, належного і своєчасного розрахунку за своїми фінансовими, в тому числі кредитними зобов'язаннями, тобто відповідальності за свої борги. При банкрутстві першорядною є кредитна заборгованість перед банком, у якого підприємство брало кредит, його заборгованість перед стороною, з якою воно перебуває у договірних відносинах, та іншими суб'єктами. За сучасних умов особливо поширеною є заборгованість перед фінансово-податковими органами щодо сплати податків, розрахунків за мінеральні добрива, отрутохімікати, пальне, а також заборгованість сільськогосподарського підприємства перед своїми членами КСГП (ВСГК, АГСТ) і перед працівниками державного сільськогосподарського підприємства. Подібною може бути також заборгованість селянського (фермерського) господарства.
З правого аспекту банкрутство має безпосереднє відношення до правового становища і реалізації сільськогосподарським підприємством своєї правосуб'єктності. Йдеться про те, що внаслідок банкрутства, тобто припинення діяльності підприємства як юридичної особи і покладання на нього особливого порядку розрахунків за всіма видами його боргу перед кредиторами, в першу чергу, нормами права, регулюються правові наслідки визнання суб'єкта права підприємництва банкрутом.
Становище збанкрутілого сільськогосподарського підприємства має соціальну значущість. Остання в першу чергу полягає в ущемленні всіх конституційних прав членів колективно-кооперативних і державних сільськогосподарських підприємств. В разі банкрутства підприємства його працівники залишаються без роботи. Банкрутство настає не за один день господарювання. На протязі останніх двох—трьох років ці господарства не проводять належної оплати праці членів КСГП, ВСГК, АСГТ. Особливо в жалюгідному стані опинилися працівники радгоспів, які в останні роки і нині функціонують як колективні або ж акціонерні сільськогосподарські утворення. Затримка або невиплата заробітку підприємством, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах, призводить до злиденного існування їхніх родин, погіршення їхнього соціально-побутового стану. Збанкрутілість сільськогосподарських підприємств призводить до зменшення обсягів суспільно-необхідної праці, до неповної зайнятості працівників і безробіття на селі. В соціально-побутовому аспекті банкрутство сільськогосподарських підприємств є наслідком економічної розрухи сільського господарства в цілому. В економіко-правовому аспекті банкрутство є дійовим засобом, що призводить до занепаду сільськогосподарського підприємництва і прибутковості у виробничо-господарській діяльності аграрних підприємств.
2. У законодавстві про банкрутство розрізняють головні і допоміжні акти. Головним серед них є Закон України "Про банкрутство", прийнятий Верховною Радою України 14 травня 1992 р. Як правило усі підприємства, установи, організації користуються послугами банків, і в разі настання банкрутства спірніпитання вирішуються з участю банків. А тому в Законі
України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. (із змінами і доповненнями) є спеціальні правові норми про банкрутство, що дає підстави цей закон теж віднести до головних актів. До цих же актів належить віднести і Арбітражний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України.
Правова норма про банкрутство знайшла своє закріплення у ряді законів, що визначають правове становище окремих видів підприємств, у тому числі сільськогосподарських. Зокрема, це Закон "Про підприємства в Україні" (статті 24 і 34); Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство (ст. 31); на діяльність акціонерного сільськогосподарського товариства поширюється дія ст. 19 Закону "Про господарські товариства", в якій є посилання на Закон "Про банкрутство". У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" відсутня згадка про банкрутство, а є лише в ст. 38 норма про те, що сільськогосподарські кооперативи (об'єднання) припиняють свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду. Про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства внаслідок банкрутства йдеться в п. З ст. 29 Закону "Про селянське (фермерське) господарство". Наведені правові норми і закони визначають правосуб'єктність сільськогосподарських товаровиробників у разі припинення їхньої діяльності внаслідок настання банкрутства і тому ці правові акти підставно вважати допоміжними.
3. Банкрутство становить собою вагомий економічно-правовий фактор, який потребує відповідного правового регулювання. Сільськогосподарське підприємство і селянське (фермерське) господарство можуть бути визнані банкрутом лише на підставі рішення арбітражного суду. Це рішення за своєю правовою природою і значущістю є відповідним юридичним фактом, лише на підставі якого настають правові наслідки визнання учасника товарно-грошових відносин банкрутом. У преамбулі до Закону України "Про банкрутство" зазначено, що цей закон визначає умови і порядок визначення юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — банкрутами з метою задоволення претензій.
Під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів (майна, коштів) у ліквідаційній формі неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності — задовольнити в установлені для цьогострокипред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
Суб'єктами банкрутства є боржники (банкрути) — юридичні особи (що є суб'єктами підприємницької діяльності), неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредитором або бюджетом. Стосовно сільського господарства банкрутом може бути лише сільськогосподарське підприємство, що здатне займатися підприємницькою діяльністю, тобто відповідно до ст. 1 Закону "Про підприємництво" провадити діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.
4. Провадження справ про банкрутство підвідомче арбітражному суду. Цей суд приймає ухвалу про визнання сільськогосподарського підприємства (боржника) банкрутом.
Арбітражний суд надсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі, проводить попереднє засідання арбітражного суду. За результатами попереднього засідання арбітражний суд в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника, а також зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство, в якому повинно міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити; найменування та адреса арбітражного суду.