5. Розмежування форм і методів управління підприємством — один із важливих принципів управління.
Управління сільським господарством за дорученням держави-власника здійснюють Мінагропром України, відповідні органи на обласному і районному рівнях. Уповноваженим представником власника на рівні підприємства буде директор, який призначається тим державним органом районного, обласного чи республіканського і загальнодержавного рівня, котрому підпорядковане господарство. Той орган, що призначає директора, встановлює і його компетенцію. Залежно від економічної ситуації в країні держава може замінити один оріан, який виконує функції управління державним майном, Іншим. У перші дні становлення економіки незалежної України державним майном на всіх рівнях розпоряджались міністерства і відомства, певні права надавались державним підприємствам.
6. Кожний з учасників господарських відносин (власник і трудовий колектив) повинен знати, яка частка майнових і соціальних благ, одержаних унаслідок аграрного виробництва, має належати державі як власникові землі та майна, а котра — колективові, завдяки праці якого досягнуто кінцевих результатів, певного економічного ефекту. Це досягається завдяки: справедливим пропорціям розподілу між власником і колективом одержаного прибутку і виробленої продукції, забезпеченню еквівалентного обміну між сільським господарством і промисловістю, пільговим податкам, інвестиціям і кредитуванню.
Найбільш повно даний принцип проявляється у прийнятті управлінського рішення про розподіл прибутків. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" порядок використання прибутку (доходу) визначається власником підприємства або уповноваженим ним органом. За загальними правилами вирішення цього питання належить до компетенції директора. У випадках, передбачених Статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу. Від правильності прийняття рішення про розподіл прибутків залежить узгодження інтересів власника і колективу. Особистий інтерес кожного члена колективу полягає щонайперше в тому, що певна частка доходу утворює його внесок у спільне майно підприємства, на яке він щорічно одержує відсотки (дивіденди).
7. Контрактний порядок призначення директора підприємства — новий принцип управління, встановлений законодавчими актами України в процесі посилення ролі власника щодо вирішення питань управління підприємством.
Контрактний порядок призначення директора ставить його в залежність від органу, уповноваженого власником добирати кадри керівників і укладати з ними контракти. В разі призначення директора на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, обов'язки і відповідальність, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом і законодавством. Сторони обумовлюють і строк контракту. З укладенням контракту керівник у письмовій формі бере на себе зобов'язання досягти певних результатів господарської діяльності. В ньому визначається також відповідальність керівника за його невиконання.
Принцип підзвітності директора підприємства власникові майна і трудовому колективові органічно доповнює вищезгадані принципи. Він є формою реалізації забезпечення в управлінні прав власника і самоврядування колективу. Власникові майна директор підзвітний, оскільки він призначається на посаду. Підзвітність колективові визначається ст. 15 закону "Про підприємства в Україні" і колективним договором (ст. 17). Останній регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку господарства. Законом встановлено, що сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах (конференції) колективу.
Принципи законності в управлінні та відповідальності органів управління і посадових осіб за результати управління і господарської діяльності, а також відповідальності власника за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва відповідають вимогам правової держави про необхідність забезпечення додержання законодавства як органами управління, посадовими особами, так і громадянами України, особами без громадянства та іноземними громадянами.
З поняттям законності узгоджуються вимоги необхідності додержання технології сільськогосподарського виробництва, організації трудового процесу, захисту трудових прав працівників, створення належних умов праці та відпочинку, оплати праці, забезпечення соціальних благ. Принцип законності узгоджується з такими правовими категоріями, як державна, виробнича і трудова дисципліна, правопорядок. Без точного і неухильного додержання державою, власником, його уповноваженими органами, керівниками і посадовими особами принципу законності неможливий перехід до ринкової економіки, забезпечення сталих господарських відносин, договірної дисципліни.
Додержання цього принципу забезпечується посиленням відповідальності за правильність і законність прийнятого управлінського рішення. В разі прийняття державним чи іншим органом, у тому числі й уповноваженим власником, акта (управлінського рішення), що не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємство може звернутися в державний арбітражний суд для визнання його недійсним. Збитки включно з очікуваними, але не одержаними доходами (прибутком), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів, їхніх посадових осіб, якими порушені права господарства, а також унаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, піддягають відшкодуванню за їх рахунок. Відповідно до п. 5 ст. 48 Закону "Про власність" підприємство має право на захист права повного господарського відання не тільки від уповноважених державою органів, а й безпосередньо від власника.
§ 2. Система органів управління в державних сільськогосподарських підприємствах
1. Структура виробництва та обумовлена нею система органів управління в радгоспах утворюється згідно з вимогами Закону "Про підприємства в Україні" з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і місцевих вимог, які в переважній більшості закріплюються "в Статуті підприємства. До останнього часу порядок організації виробництва і утворення системи органів управління на державних підприємствах жорстко регламентувався відомчими актами (міністерствами і відомствами), грунтувався на загальних підходах до побудови організаційної структури: виробничих підрозділів, допоміжних служб, адміністрації радгоспу.
В процесі економічної реформи, впровадження повного госпрозрахунку, який супроводжується розширенням прав підприємства і трудового колективу, підприємства стали самостійніше вирішувати питання побудови організаційної структури виробництва і управління. При його вирішенні законодавство висуває лише одну вимогу: щоб система органів управління будувалася з додержанням принципу поєднання: прав власника відносно господарського використання землі та майна і самоврядування колективу.
В державному підприємстві структура виробництва і система органів управління утворюється власником і трудовим колективом у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 14 Закону "Про підприємства в Україні" підприємство самостійно визначає структуру управління,
встановлює штати. Безпосередньо питання структури управління штатів можуть вирішувати ради підприємства, яким власник делегує свої права і в якому беруть участь представники колективу. Порядок самоврядування трудового колективу встановлюється самим колективом і закріплюється в статуті підприємства (п. 2 ст. 15 Закону "Про підприємства в країні"). Створена на принципах самоврядування з участю повноважених представників власників, структура виробництва і управління відображає їхні інтереси з питань органів виробництва і соціального розвитку. Розширення прав підприємства у питаннях утворення ; структури виробництва і управління сприяло тому, що в них тепер утворюються різноманітні внутрішні підрозділи господарювання та обумовлені цим структури управління.
2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" директор призначається на посаду власником підприємства і виступає в ролі уповноваженого власником органу. З ним укладається контракт. Призначення на посаду заступників директора, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництва, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо), а також майстрів і старших майстрів здійснюється директором підприємства. До його компетенції належить і звільнення цих працівників із посади. Дещо по-іншому будується структура виробництва і управління у спільних підприємствах і організаціях, де є частки як державного, так і недержавного майна.
Вони утворюються здебільшого за рахунок майна і внесків державних і недержавних підприємств. Спільне підприємство (організація) в сільському господарстві може бути утворене у формі господарського товариства. Воно здійснює права повного господарського відання закріпленим за ним майном, яке належить за правом спільної власності державі, колективним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям у розмірах, які відповідають часткам підприємств-учасників. Закон "Про власність" і Закон "Про підприємства в Україні" дозволяють брати участь у спільних підприємствах і окремим громадянам, трудовим і селянським (фермерським) господарствам, орендним колективам.