Правові норми цього інституту регулюють також відносини щодо повного чи часткового розпорядження громадянами своїми акціями, частками у статутних фондах (капіталах) AT та ТОВ. Таке розпорядження акціями, частками акціонери та учасники здійснюють у порядку, визначеному Законом "Про господарські товариства" та установчими документами цих господарських товариств.
4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) господарство" правовим інститутом даної галузі права слід вважати правове становище селянських (фермерських) господарств.
Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств інших громадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.
5. Інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва регламентує правове становище і господарську самостійність сільськогосподарського товаровиробника як юридичної особи приватного права, державних сільськогосподарських підприємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарювання. Норми цього інституту регулюють відносини планування виробничої та фінансової діяльності всього господарства і його підрозділів. Сюди входять норми, що мають здійснити правове забезпечення функціонування господарського розрахунку, чекові форми контролю, самоокупності й самофінансування. Даний інститут спрямований на організацію виконання виробничих планів, ефективної фінансової діяльності та додержання фінансової дисципліни, підвищення рентабельності кожної галузі господарювання, створення умов для активної участі підприємства в ринкових економічних відносинах, обліку і звітності, а також вирішення проблем соціального розвитку господарства та ін.
6. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньогосподарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного підприємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників.
Аграрне право містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників, зокрема спеціалістів, керівників, механізаторів, тваринників, будівельників, буряководів та ін. Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії та соціально-юридичного явища. А тому є підстави правову регламентацію дисципліни праці в сільському господарстві також вважати інститутом аграрного права.
У сфері аграрних відносин інститутами аграрного права є інститут правового регулювання оплати праці, інститут правового регулювання соціального забезпечення членів державних сільськогосподарських підприємств кооперативного типу (мається на увазі доплата до державних пенсій і соціальне страхування), інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників.
7. Здійснення завдань соціальної переорієнтації економіки країни в цілому зумовлює активізацію соціального розвитку села, зокрема на рівні членів, акціонерів АСГТ, фермерів та інших селян. Цим зумовлюється потреба об'єднання таких правових норм у спеціальному правовому інституті. За своїм характером і змістом соціальні питання є однаковими і спільними як для членів сільськогосподарських підприємств, так і для працівників господарських товариств, і для державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Взяті в сукупності правові норми в цьому плані становлять інститут правового забезпечення соціального розвитку суб'єктів аграрного підприємництва.
8. За своїм суспільним призначенням, відповідною специфікою властивостей об'єкта і змісту регулювання характеризуються відносини щодо додержання правил техніки безпеки, вимог виробничої санітарії та інших умов праці у суб'єктах аграрного підприємництва всіх форм власності. Ці відносини є аграрними, а правові норми, що їх регулюють, становлять інститут правового забезпечення охорони здоров'я працівників сільськогосподарського виробництва.
9. у вирішенні завдань аграрної політики сучасного суспільства зростає значущість аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства, відповідно ся коло аграрно-орендних відносин, набуває нового змісту аграрне право. Зі створенням аграрно-орендних відносин з'явилася потреба в їхньому правовому забезпеченні визначення правового становища орендодавця та орендаря у правовому регулюванні відносин щодо порядку та умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції, регулювання внутрішньогосподарської оренди у тваринництві.
10. Характеризуючи суспільні відносини з приводу раціонального використання земель і вод сільськогосподарського : Призначення як предмета аграрного права, належить керуватися принципом, згідно з яким до правового інституту аграрного права належать ті правові норми, які регулюють відносини, що є предметом аграрного права. А такими є лише ті відносини щодо використання земель і водокористування, які безпосередньо стосуються організаційно-управлінської, виробничо-господарської та агроекологічної діяльності сільськогосподарських підприємств.
11. Аграрно-договірні відносини, без яких практично Неможлива виробничо-господарська діяльність аграрних товаровиробників, дають підставу розглядати їх як правовий інститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого значення для здійснення суб'єктами аграрного підприємництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської діяльності, слід відносити до цивільно-господарських договорів.
§ 5. Визначення аграрного права, його завдання та функції
1. Аграрне право України — це самостійна галузь права. Воно являє собою сукупність правових норм, що визначають правове становище працівників сільського господарства і сільськогосподарських підприємств, їхні основні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Ці норми регулюють суспільні аграрні організаційно-правові, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні та внутрішньогосподарські виробничі відносини та відносини з приводу утворення і виробничо-господарської діяльності селянських (фермерських) господарств.
Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю, які складаються в процесі підприємницької діяльності аграрних підприємців зі статусом юридичних осіб, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.
Аграрне право є самостійною галуззю права завдяки своєму суб'єктивному означенню, зумовленому властивостями аграрного виробництва і особливо — аграрного підприємництва. Цією властивістю пояснюється спільність ознак виробничо-господарської самостійності та правоздатності приватних, зокрема селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських підприємств — як юридичних осіб, державних і спільних підприємств, орендарів земель сільськогосподарського призначення, а також рибних, мисливськогосподарських підприємств, риболовних та мисливських угідь, звіроферм (ферм по розведенню диких хутрових ссавців).
Аграрне право охоплює собою зовнішні правовідносини, що основані на ринкових товарно-грошових відносинах, забезпечують державно-правове регулювання сільського господарства, соціальний розвиток села і агропромислового комплексу, регулюють систему господарсько-договірних відносин, в тому числі економічні відносини з аграрними товаровиробниками зарубіжних країн. Реалізація норм аграрного права шляхом виконання і застосування провадиться завдяки Його інтегруванню з іншими галузями права — конституційним, земельним, цивільним, адміністративним, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Взаємодія (інтегрування) аграрного права зі спорідненими галузями права забезпечує додержання Конституції України стосовно громадян — працівників сільського господарства, повнообсягове здійснення власності на майно і землю сільськогосподарського охорону прав і юридичний захист інтересів колективних і державних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників сільського господарства.
2. першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, які є предметом цієї галузі права. Аграрне право спрямовано на забезпечення становлення ринкових відносин та розвиток їх інфраструктури, аграрно-орендних формувань. Актуальні завдання аграрного права полягають у забезпеченні сучасного рівня взаємопоєднання і регулювання всіх форм власності, що становлять економічну основу аграрного сектора народного господарства, посилення схоронності майна і коштів. Аграрне право покликане сприяти раціональному використанню землі, вод та інших природних ресурсів і гарантувати їх збереження як найголовніших об'єктів екології. Завдання аграрного права полягає в забезпеченні реалізації правоздатності його суб'єктів і тих конкретних завдань і цілей, що становлять їх соціально-економічну діяльність. Такі завдання для кооперативних аграрних підприємств — юридичних осіб визначені правовими нормами законодавства про ці кооперативи і підприємства та їхніми статутами. Для державних сільське-, рибо-, мисливськогосподарських підприємств вони випливають із Закону "Про підприємства в Україні", а також з норм Закону "Про підприємництво".