Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств спрямована на розвиток основних галузей (рослинництво і тваринництво) і додаткових (садівництво, бджільництво, ставкове рибництво, тепличне і парникове господарство, вирощування овочів, хмелярство тощо). Поряд з ними розвиваються допоміжні галузі — переробка продовольства і сировини власного виробництва, місцеві промисли, торгівля через власну або орендовану торговельну мережу тощо.
Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських товаровиробників визначається спеціальними правовими актами. Згідно з ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" останнє самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.
Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" визначені господарські правомочності кооперативу (ст. 28). Кооператив (об'єднання) відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування і реалізацію. Він самостійно реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі. Виробничо-господарська правосуб'єктність акціонерного сільськогосподарського товариства визначена нормами Закону "Про господарські товариства".
4. Здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств провадиться на засадах самоокупності, самофінансування і прибутковості. Прибутковість Кожного з них досягається шляхом підприємництва. Зазначені правосуб'єктність основана на Законі "Про підприємництво", прийнятому Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. За своїм змістом цей закон поширюється на діяльність усіх типів сільськогосподарських товаровиробників. Згідно з ст. 1 підприємництво становить собою самостійну ініціативу, пов'язану з систематичною на власний ризик діяльністю по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.
Виробничо-господарська діяльність, додержання у повсякденній роботі засад підприємництва зумовлені такими першорядними суб'єктивними і об'єктивними факторами. Серед нихпершорядне значення має фактор необхідного матеріально-технічного забезпечення господарства, раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, використання прогресивних технологій, залучення до керівництва виробництвом високопрофесіональних спеціалістів сільського господарства та активно-творчих керівників галузей, обкладання сільськогосподарського підприємства помірними податками (зокрема введення єдиного земельного податку), застосування зважених цін на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподарської техніки, засновані на засадах ринково-економічних відносин умови і порядок реалізації виробленої сільськогосподарської продукції та ін. Недодержання цих вимог за сучасних умов призвело до занепаду, збитковості і банкрутства значної частини як колективних, так і державних сільськогосподарських підприємств і товариств.
Рівень виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств перебуває в прямій залежності від впровадження у виробництво досягнень сільськогосподарської, економічної науки, високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, нових і поліпшених порід тварин, сучасної сільськогосподарської техніки (включаючи досягнення зарубіжних країн).
Нарівні з розвитком рослинництва і тваринництва сільськогосподарські підприємства мають право здійснювати промислову переробку своєї продукції — як самостійно, так і на основі міжгосподарської кооперації як агропромислової інтеграції. Для більш повного й рівномірного використання трудових ресурсів і місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати і розвивати підсобні виробництва, а також різні промисли; вступати в договірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємництва (фізичними і юридичними особами, у тому числі з іноземними) з метою створення філій, цехів із виготовлення різних товарів. Така діяльність є допоміжною, оскільки основною, статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рослинного і тваринного походження.
5. Сферою виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є як внутрішньогосподарські, так і міжгосподарські відносини.
Зазначена правомочність цих підприємств випливає зі змісту ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", згідно з якою таке підприємство має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами при переробці сільськогосподарської продукції, виготовленні промислових та інших товарів, розширенні сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовці й перепідготовці кадрів. Як юридичні особи колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю можуть брати участь у міжгосподарській діяльності через створення спільних підприємств або на договірних засадах. Вони є учасниками різноманітних організаційно-майнових відносин, що формуються в процесі їхньої основної, статутної діяльності. Сюди входить і наступна їхня діяльність, пов'язана з реалізацією вироблених ними продуктів харчування рослинного і тваринного походження (в тому числі в переробленому вигляді), яка за своїм змістом належить до майнових відносин, що мають товарно-грошовий характер.
Впровадження зазначених засад у практику господарської діяльності сільськогосподарських підприємств забезпечує останнім оперативно-господарську самостійність і підприємницьку свободу дій.
Виробничо-господарська діяльність колективних і державних сільськогосподарських підприємств та інших суб'єктів аграрного підприємництва здійснюється на планових засадах. Так, ст. 20 Закону "Про підприємства в Україні" встановлено спільне для всіх суб'єктів правило, згідно з яким вони самостійно планують свою діяльність і визначають перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідність забезпечення їх виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів. Основу планів становлять договори, укладені зі споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
6. Ефективність виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств перебуває у прямій залежності від реалізації комерційного планування тобто від виконання його бізнес-плану. У процесі здійснення своїх організаційно-управлінських посадових функцій керівники і спеціалісти підприємства зобов'язані використовувати всі доступні їм організаційно-управлінські, економічні та трудові заходи за умови їхньої реалізації відповідних правових засобів. З цією метою підприємство як підприємець визначає загальні свої цілі на 2—5—10 років, опрацьовує шляхи їх здійснення, а також забезпечує постійний контроль за виконанням зазначених у бізнес-плані показників. У бізнес-плані окреслюються ті конкретні завдання, які ставляться перед підприємством, визначається доцільність та обсяги залучення капіталовкладень (інвестицій). Ці завдання повинні бути конкретними з визначенням певних строків виконання, мати розроблену маркетингову стратегію підприємства.
За умов впровадження ринкових економічних відносин набуває особливої значущості пошук покупців своєї продукції, виявлення запитів та потреб споживача, організаційно-правове забезпечення збуту виробленої продукції, рентабельність виробництва і прибутковості. При розробці комерційного плану підприємство-підприємець зобов'язані мати повну уяву стосовно наступного звернення до банківських кредиторів.
Комерційні або бізнес-плани характеризуються такими складовими:
1) короткий висновок — резюме; 2) підприємство, його продукція чи окремий продукт; 3) цілі і стратегія; 4) дослідження ринку; 5) оцінка конкурентів; 6) план маркетингу; 7) план виробництва; 8) організація і управління; 9) юридичний план; 10) фінансовий план; 11) програма інвестування; 12) вплив на навколишнє середовище; 13) програма зменшення ризику і страхування.
У бізнес-плані зазначаються обсяги виробництва у кожній із галузей, прибуток, строки повернення інвестицій за умови їх залучення для розвитку господарства.
§ 2. Організаційно-правове забезпечення
впровадження господарського розрахунку
і рентабельності
1. Головне призначення правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства, акціонерного товариства і селянського (фермерського) господарства як підприємців і юридичних осіб полягає в організаційно-правовому управлінському забезпеченні розвитку сільського господарства, ефективної їхньої виробничо-господарської (економічної) діяльності. Для досягнення цієї мети набувають практичної значущості і належного економічного наповнення такі категорії як вартість, собівартість, господарський розрахунок, рентабельність, прибутковість. Названі категорії є економічними методами, за допомогою яких можливо здійснювати раціональне і ефективне будь-яке господарювання взагалі, доцільною є сама підприємницька діяльність і ведення кожної із галузей сільського господарства.