Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користування, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт договору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт угоди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 Закону "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р.
Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лізингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.
Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.
Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється сторонами за договором лізингу і може бути нерівномірною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачуються лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.
Результативність лізингових правовідносин пов'язана з здійсненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лізингового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізингу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлуатацію, укладення договору на технічне обслуговування переданого на підставі договору лізингу майна, укладення договору на страхування об'єкта лізингу.
Виконання лізингових операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується питання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.
4. Відповідно до ч. 2 ст. 384 Цивільного кодексу кредитування однією організацією іншої є винятком із загального правила. У більшості випадків таке кредитування набуває форми авансування. Так, національним законодавством передбачались виплати установами банків від імені заготівельних організацій (по спеціальних лініях) авансів за договорами контрактації сільськогосподарської продукції в рахунок державних ресурсів у 1993—1995 рр. та 1996 р.
Такі виплати можуть мати місце і в разі авансування будівництва, що його здійснюють державні підрядні будівельні й монтажні організації в колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських виробничих кооперативах, аграрних акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю.
Законодавством України не заборонено кредитування в натуральній формі. Зокрема, це має місце при наданні одним аграрним підприємцем іншому виробничої допомоги. Можливість такого кредитування була передбачена ще постановою уряду УРСР від 17 грудня 1963 р., якою були затверджені умови і порядок кредитування одним колгоспом іншого при наданні виробничої допомоги. Кредитування, передбачене ч. З ст. 382 Цивільного кодексу, може здійснюватись і передачею насіння, кормів тощо. З цією метою між аграрним підприємцем, який надає кредит у натуральній формі, і тим, хто його одержує, як правило, має укладатися договір. Він повинен затверджуватися вищими органами самоврядування аграрних підприємців, а в акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю залежно від вартості позички — відповідно правліннями чи директорами або органами самоврядування цих господарських товариств. Предметом такого договору може бути також продаж або дача в борг насіння, кормів, надання в тимчасове користування транспортних засобів, інвентарю, засобів культурного обслуговування членів (учасників) та найманих працівників аграрних підприємців, робочої сили та інших засобів, необхідних для виконання планів аграрного виробництва, механізованих та інших робіт.
У такому договорі визначаються строк його дії, порядок розрахунків за надану допомогу, а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Оплата за виконані роботи (надані послуги) проводиться за домовленістю сторін. Однак вона не повинна перевищувати собівартості виконаних робіт (наданих послуг).
§ 3. Договори на використання науково-технічної продукції
1. Потреба у веденні рентабельного і конкурентоспроможного вітчизняного виробництва продуктів харчування та сировини змушує аграрних підприємців активно використовувати досвід вітчизняної та закордонної аграрної науки і новітні енергозберігальні, екологобезпечні технології. Саме застосування цих досягнень і технологій є одним із важливих факторів збільшення обсягів і здешевлення виробництва продуктів харчування та сировини. Завдяки цьому аграрні підприємці можуть утриматися на ринку, уникнути загрози неплатоспроможності.
Відносини, що складаються між аграрними підприємцями усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання і виконавцями — власниками науково-технічної продукції, регулюються договором на створення (передачу) науково-технічної продукції.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу, Законами ''Про підприємництво", "Про аудиторську діяльність" сторонами в таких договорах можуть виступати не тільки юридичні, а й фізичні особи. Вони іменуються "виконавець" і "замовник". Так, виконавцями науково-технічної продукції можуть бути наукові організації (установи), засновані на різних формах власності (як-от науково-дослідні інститути, вузи, в тому числі міжнародні, конструкторські, проектні, технологічні організації, а також окремі громадяни і/чи група громадян — наукові творчі тимчасові колективи). Визначальним при цьому є те, що на виконання певних видів науково-технічної продукції виконавці повинні мати дозволи (ліцензії). Наукові установи, інші виконавці, зокрема фізичні особи, тимчасові творчі колективи несуть усю повноту відповідальності за реалізацію в дослідженнях і розробках вимог до технічного рівня і якості такої продукції, за відповідність останньої світовим вимогам і, за її конкурентоспроможність. Вони зобов'язані забезпечити задоволення вимог замовників, рентабельну роботу, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками й вищестоящими органами чи засновниками-власниками (за наявності останніх).
Замовниками за таким договором можуть бути аграрні підприємці всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також органи державного управління сільським господарством, усілякі об'єднання аграрних підприємців.
Предметом договору виступають потрібні замовникові певні результати — науково-технічна продукція. Зокрема, в рослинництві нею можуть бути адаптовані до місцевих умов інтенсивні технології вирощування певних культур.
2. У договорах на створення (передачу) науково-технічної продукції, крім обов'язкових положень (найменування сторін, предмет договору, порядок передачі та прийняття продукції, оплата, відповідальність сторін, їхні поштові та банківські реквізити), мають бути зазначені також право сторін щодо використання продукції та розпорядження нею, умови конфіденційності, умови, необхідні для впровадження цієї продукції, сфери її застосування, масштаби та обсяги впровадження, назва кожного етапу (розділу) із зазначенням визначених у договорі результатів роботи в цілому й по кожному етапу (розділу), умови матеріально-технічного забезпечення науково-пошукових, дослідно-конструкторських, технологічних робіт. Обов'язково мають бути визначені права виконавців щодо розпорядження науково-технічною продукцією та право на залишення у себе переданого замовником і придбаного для виконання замовлення майна (устаткування, приладів, інструментів, матеріалів), а також інші умови.