5. Важливою формою господарювання і роздержавлення майна є оренда. Відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств і організацій, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо використання цього майна регулює Закон "Про оренду державного майна". Згідно зі ст. 2 цього Закону орендою є засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Дія Закону поширюється й на державні сільськогосподарські підприємства. Оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством України та договором оренди (ст. 1 Закону). Орендувати майно сільськогосподарських підприємств можуть організації орендарів, створені членами трудового колективу підприємства, його структурних підрозділів, громадяни та юридичні особи України.
Рішення трудового колективу про оренду майна вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини його членів. При цьому особи, котрі бажають стати орендарями, створюють організацію орендарів, загальні збори (збори уповноважених) які обирають її керівні органи, затверджують положення про організацію орендарів, яке підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті ради народних депутатів за місцем знаходження об'єкта оренди. Одночасно в зазначених органах проводиться державна реєстрація організації орендарів, яка з цього моменту набуває прав юридичної особи (пункти 4, 5 ст. 9 названого Закону).
Перехід до орендних відносин в агропромисловому комплексі означає повну самостійність орендарів у здійсненні виробничої діяльності (у плануванні, управлінні, організації виробничих процесів, реалізації продукції, використанні доходу).
Основним правовим документом, який регулює відповідні взаємовідносини сторін, є договір оренди. Перелік істотних умов договору оренди міститься у ст. 10 Закону "Про оренду державного майна". У ньому передбачаються: строки оренди; склад і вартість майна, що передається в оренду; розмір орендної плати; розподіл обов'язків сторін щодо повного відновлення і ремонту майна; обов'язки орендодавця виділити орендареві майно у стані, що відповідає умовам договору; обов'язки орендаря вносити орендну плату і повернути майно орендодавцеві після закінчення строку оренди в обумовленому договором стані. До договору оренди можна включати обов'язки орендодавця з матеріально-технічного забезпечення, сприяння розвиткові виробництва, впровадження науково-технічних досягнень і передових технологій, технічного переозброєння виробництва, соціального розвитку, підготовки кадрів тощо.
Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу земля може надаватися в короткострокове користупання — до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб), у довгострокове — до десяти і в оренду — до п'ятдесяти років. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів та її власники. Умови, строки оренди землі, а також плата за це визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, інші державні й кооперативні сільськогосподарські підприємства можуть закріплювати землю за окремими працівниками та орендними кооперативами в порядку внутрішньогосподарського землеустрою. Відповідно до ст. 36 Земельного кодексу орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої визначається за погодженням сторін. Граничні розміри цієї плати встановлюються Верховною Радою України.
Оренда землі, інших природних об'єктів, підприємств, приміщень, споруд повинна мати, як правило, довгостроковий характер — не менше п'яти років. З урахуванням виду майна і цілей оренди договір може бути короткостроковим — до п'яти років. Зміна умов договору оренди, його розірвання або припинення допускаються за згодою сторін. У разі порушення якоюсь стороною умов договору він може бути розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду чи арбітражного суду.
Після закінчення строку договору орендар має право на його поновлення. За відсутності заяви однієї зі сторін про припинення чи зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах. У разі припинення договору з орендарем-громадянином переважне право на укладення договору оренди мають члени його сім'ї, які спільно з ним проживають і працюють. У разі смерті орендаря його права за договором оренди переходять до одного з членів його сім'ї, які жили й працювали разом із ним (якщо той погоджується стати орендарем). Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у власність — крім випадків, передбачених законом.
5. Таким чином, особливість правового становища підрядно-орендних колективів у сільському господарстві полягає в тому, що вони формуються на основі договірних відносин із сільськогосподарськими підприємствами і здійснюють свою практичну діяльність як структурні підрозділи останніх із певною господарською самостійністю.
Підрядно-орендні колективи самостійно вирішують усі питання організації та режиму праці, а також відпочинку. При цьому їх трудова діяльність повинна бути планомірною й узгодженою за виробничою технологією, розпорядком робочого дня з роботою всього колективу сільськогосподарського підприємства. Організація праці починається з формування підрядних колективів на суто добровільній основі. Цим вони відрізняються від інших виробничих підрозділів (відділень, бригад, цехів, ланок, ферм), котрі, як правило, утворюються за рішенням правління колективного сільськогосподарського підприємства та адміністрації державного сільськогосподарського підприємства.
Вступаючи до підрядно-орендного колективу, його працівники мають право на переважне виконання обраної ними постійної роботи (відповідно до їх професії, роду занять). Рівночасно, працюючи спільно на кінцевий результат, вони добровільно, в договірному порядку беруть на себе обов'язок виконувати також іншу роботу за тимчасово відсутнього працівника, якщо цього вимагають інтереси підрядного колективу.
В підрядно-орендних колективах розрізняють постійних і тимчасових працівників (останні можуть запрошуватися в періоди напружених польових робіт з інших структурних підрозділів і господарств).
Умови праці в сільському господарстві, як відомо, мають певну специфіку, обумовлену сезонністю виробництва, залежністю його від клімату, погодних умов. Ця специфіка вимагає застосування гнучкого режиму робочого часу, при якому затрати праці повинні здійснюватись у строки, що їх диктують погода, земля, агрономія, досвід і практика рільника. Тому графік роботи і режим робочого часу стосовно до конкретних умов виробництва та переробки сільськогосподарської продукції можуть розробляти й успішно застосовувати лише самі підрядно-орендні колективи.
§ 3. Правове регулювання
внутрішнього трудового розпорядку
в сільськогосподарських підприємствах
1. Спільна виробничо-господарська діяльність працівників сільськогосподарських підприємств об'єктивно потребує узгодженості, організованості. Регулювання поведінки цих працівників здійснюється через установлення певних правил і норм, які регламентують внутрішньогосподарські відносини, тому їх прийнято називати Правилами внутрішнього розпорядку. Вони складаються як необхідна умова спільної праці. Саме Правила внутрішнього трудового розпорядку визначають належну поведінку працівників сільськогосподарських підприємств, виступаючи ідеальною моделлю, зразком поведінки учасників трудових правовідносин. Приписи цих Правил, визначаючи вихідне становище працівників сільського господарства, їхній правовий статус, є нормативною основою для виникнення різноманітних правовідносин. Вони закріплюють права та обов'язки працівників і адміністрації державного сільськогосподарського підприємства (або органів управління і службових осіб колективного підприємства), регламентують взаємовідносини між ними в процесі праці.
2. На підставі Правил внутрішнього трудового розпорядку і відповідно до них виникає система внутрішньогосподарських організаційних, управлінських, трудових, соціально-побутових та інших правовідносин, сукупність яких і становить внутрішній трудовий розпорядок підприємства. Останній являє собою необхідний порядок у вольових відносинах працівників, який складається під впливом правових норм. Він забезпечує необхідну узгодженість у спільній діяльності працівників і досягається внаслідок точного виконання покладених на них юридичних прав та обов'язків. Метою внутрішнього трудового розпорядку є зміцнення трудової дисципліни, організація праці на наукових засадах, раціональне використання робочого часу, висока якість робіт, підвищення продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва.
3. Внутрішній трудовий розпорядок є правовою основою трудової дисципліни в сільськогосподарських підприємствах. Тому неухильне його додержання — це обов'язкова умова зміцнення дисципліни праці. Належне регулювання внутрішнього трудового розпорядку справляє безпосередній вплив на підвищення ефективності та якості праці. У зв'язку з цим необхідно вдосконалювати правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств.