Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з Дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, речей догляду за потерпілим визначаються на підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.
8. Спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди, визначення, або перерахування її розміру, а також наявності порушення правил охорони праці, визначення ступеня провини власника і потерпілого та інших умов, від яких залежить розмір відшкодування шкоди, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
§ 5. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
1. Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону праці", державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
Державний комітет України — по нагляду за охороною праці;
Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;
органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Згідно зі ст. 45 Закону України "Про охорону праці", посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:
безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;
надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів уряду Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;
зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.
3. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють:
трудові колективи через обраних ними уповноважених;
професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.
Правове становище уповноважених трудових колективів з питань охорони праці визначається ст.47 Закону України "Про охорону праці" та Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці. Уповноважені з питань охорони праці виконують свої обов'язки, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, в своєму цеху, зміні, бригаді, ланці тощо. Ці уповноважені не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.
4. Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням власниками законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належного виробничого побуту для працівників і забезпечення їх засобами колективного та індивідуального захисту.
Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити власникам, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.
5. За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для-Діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
РозділXXI
ДИСЦИПЛІНАРНА Й МАТЕРІАЛЬНА
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
§ 1. Поняття і види відповідальності в аграрному праві
1. У правовій науці України поняття юридичної відповідальності трактується як установлення правовою нормою заходів державного примусу, що застосовується до особи, яка вчинила правопорушення. Заходи примусу зумовлюються характером суспільних відносин і правовими методами їх регулювання, ступенем суспільної небезпечності протиправного діяння, природою правовідносин, суб'єктом яких виступає правопорушник у даному конкретному випадку, колом його суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. У правовій нормі визначаються коло органів і службових осіб, яким закон надає право застосовувати заходи правового впливу, та порядок (процедура) здійснення функції застосування права. Юридична відповідальність полягає в установленні для правопорушника певних негативних наслідків особистого і/або матеріального характеру і служить відновленню порушених особистих і майнових прав. Наведені положення стосуються і юридичної відповідальності в аграрному праві.
2. У колишньому колгоспному праві юридична відповідальність регулювалася Статутом і Правилами внутрішнього розпорядку окремого колгоспу. У правових нормах цих актів, якими регламентувалася дисциплінарна відповідальність членів колгоспу, передбачалися види правопорушень і правові санкції, що застосовувалися до осіб, котрі вчинили ці правопорушення. Питання матеріальної відповідальності регулювалося п. 15 Примірного статуту колгоспу. Встановлені цими правовими нормами санкції були заходами державного примусу, оскільки Статут колгоспу мав силу локального правового акта. Поряд із цим їм були також притаманні й властивості громадського примусу, оскільки названі правові акти приймалися і застосовувалися органами управління колгоспу та його посадовими особами.
Згідно з чинним законодавством України при вчиненні правопорушення працівниками сільськогосподарського підприємства всіх форм власності і форм господарювання застосовуються відповідні норми КЗпП, за певних умов Статути, а також Правила внутрішнього трудового розпорядку цих підприємств.
3. Соціально-економічна і правова природа членських, організаційно-управлінських, трудових і майнових відносин визначає коло правомочностей учасників аграрно-колективних правовідносин і тим самим — коло правопорушень, які можуть вчинятися в підприємстві. Наприклад, порушення компетенції органів управління КСГП з вини його керівників являє собою порушення норм колективної демократії, а звідси — й норм Статуту підприємства. Органи управління КСГП мають право притягнути особу, винну в такому правопорушенні, до дисциплінарної відповідальності. Природа правовідносин, які при цьому виникають, має особовий характер, а тому заходам впливу (дисциплінарним стягненням) властивий моральний, а не матеріальний характер. Дисциплінарна відповідальність як відповідальність особового характеру настає також при порушенні умов праці, які не викликали матеріальних наслідків. Порушення норм Статуту або Правил внутрішнього розпорядку підприємства, внаслідок якого заподіяно матеріальну шкоду, має майновий характер і тягне за собою матеріальну відповідальність. У даному разі також виявляється тісний зв'язок між характером порушених правомочностей і передбаченими правовою нормою заходами юридичного впливу на правопорушника.
Наведене співвідношення між характером, видом правопорушення і правовими наслідками властиве й дисциплінарним та матеріальним правопорушенням, що їх можуть вчинити працівники сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й господарювання.
4. В аграрному і трудовому праві розрізняють два види відповідальності: дисциплінарну та матеріальну.
Дисциплінарна відповідальність полягає у притягненні члена або посадової особи КСГП (СпС, СВК), працівників ДСП, АТ, ТОВ, винних у вчиненні дисциплінарного проступку, до дисциплінарної відповідальності через застосування за ходів особового, морального впливу — накладення дисциплінарного стягнення.
Матеріальна відповідальність — це покладення на особу (члена КСГП, СпС, СВК, працівника, посадову особу ДСП, АТ, ТОВ) у зв'язку із вчиненням нею протиправного винного діяння, внаслідок якого підприємству було заподіяно майнову шкоду чи порушено його майнові інтереси, обов'язку компенсувати цю шкоду в натурі або сплатити завдані збитки.