Зовнішньоекономічна діяльність регулюється також постановами Кабінету Міністрів України, актами Національного Банку України, Державного митного комітету, іншими актами міністерств і відомств, які видаються на виконання вимог чинних законів у цій сфері. Наприклад, Кабінет Міністрів України 14 квітня 1999 р. прийняв постанову "Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності", у якій визначив порядок нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності окремо визначеними підприємствами — резидентами України, для яких встановлюється режим сприяння такій діяльності. 29 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України видав постанову "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, якою затвердив перелік товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється.
Важливу роль в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів агробізнесу відіграють договори України з іншими державами та міжнародними організаціями щодо економічного співробітництва, торгівлі, захисту інвестицій, уникнення подвійного оподаткування тощо. Міжнародні угоди та акти міжнародних організацій, до яких приєдналась Україна, є частиною національного законодавства України, якою Верховна Рада України згідно зі ст. 9 Конституції України згодилась на їх обов'язковість на території України. Серед таких угод можна назвати Конвенцію ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" 1980 р. та "Міжнародні правила по тлумаченню термінів ШСОТЕК.М8" в редакції 1990 р., прийняті Міжнародною торговою палатою.
На правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів агробізнесу впливають і норми міжнародного приватного права при укладенні договорів купівлі-продажу, перевезення, лізингу тощо.
§ 3. Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу
1. Правове регулювання експортно-імпортних операцій здійснюється в рамках аграрної зовнішньоторговельної політики держави і має бути спрямоване на забезпечення активного зовнішньоекономічного балансу України. З урахуванням природно-кліматичних умов в Україні є значна кількість галузей АПК, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію на зовнішній ринок: зернове господарство (зерно, борошно), буряківництво (цукор, спирт), олійні культури (олія), виноградарство (винна продукція), плодоовочівництво
(плоди, овочі, консерви), картоплярство (крохмаль, спирт), скотарство, вівчарство, птахівництво (м'ясо-молочна продукція, вовна, овчина, шкіра тощо). На сучасному етапі вже практично сформована концепція аграрної зовнішньоторговельної політики, яка грунтується, по-перше, на розвитку в Україні вільної і регульованої державної системи міжнародної торгівлі ресурсами у сфері агропромислового виробництва, по-друге, створенні спільних підприємств для виробництва сільськогосподарської продукції і виробництва матеріально-технічних засобів, по-третє, на залученні іноземного капіталу, міжнародних фінансових інститутів, банків, приватного бізнесу для інвестування агропромислового комплексу, по-четверте, на розширенні науково-технічних зв'язків з метою підвищення наукоємності та конкурентоздатності виробництва.
2. Відповідно до п. 1. ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін "реекспорт" (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, які були раніше імпортовані на територію України.
Згідно з п. 2 ст. 1 названого Закону імпорт (імпорт товарів) — це купівля (в тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
3. Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів агробізнесу здійснюється способами, передбаченими в законодавстві щодо зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
— ліцензуванням;
— квотуванням;
— забороною на здійснення окремих видів зовнішньоекономічної діяльності;
— позбавленням режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;
— запровадженням спеціального мита;
— запровадженням індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;
— іншими способами, передбаченими законами та міжнародними договорами України.
4. З метою стимулювання експорту або імпорту продукції сільського господарства і АПК або встановлення обмежень щодо вивозу чи ввозу окремих видів продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, захисту вітчизняних товаровиробників в Україні запроваджено режим ліцензування, передбачений ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а також запроваджені механізми захисту інтересів національного товаровиробника від субсидованого та демпінгового імпорту, відповідно до прийнятих Верховною Радою України 22 грудня 1998 р. названих вище спеціальних законів з цих питань.
5. Ліцензія — це оформлений належним чином дозвіл на експорт-імпорт певної продукції, товару, іншого майна протягом певного періоду. 3алежно від терміну дії, іменного характеру, обсягу продукції, товару, щодо яких встановлюється режим ліцензування, експортні (імпортні) ліцензії поділяються на: генеральні та індивідуальні, разові та відкриті. Серед імпортних ліцензій розрізняють також: антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні.
Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:
— у разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог України;
— у разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
— у разі значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку України, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку;
— при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
— при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
— у разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених цим Законом (у вигляді санкції запроваджується режим ліцензування);
— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).
В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна, разова (індивідуальна), відкрита (індивідуальна).
По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.
6. Ліцензування здійснюється в межах квот. Квота — це граничний обсяг певної категорії продукції, товарів, в розмірі якого дозволено експортувати з України, імпортувати в Україну протягом встановленого терміну без зазначення чи з визначенням конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються. В Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" квоти поділяються на антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні.
По кожному виду товару може встановлюватись лише один вид квоти.
Відповідно до ст. З Закону України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" від 17 липня 1997 р. Кабінет Міністрів України встановлює щорічні квоти (кількісні обмеження) на ввезення продукції, що підпадає під визначення першої та другої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та оподатковується ввізним митом за пільговою ставкою у встановленому цим Законом розмірі.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. "Про регулювання ринку цукру" встановлено загальну квоту поставки цукру на внутрішній ринок для задоволення внутрішніх потреб держави, визначено порядок формування і розміщення квоти на виробництво цукру, який поставляється на внутрішній ринок.