-- здійснення незалежного і дієвого нагляду і контролю за широким виконанням вимог охорони праці на підприємствах;
~ Широкого використання досягнень науки, техніки і передового вітчизняного і зарубіжного досвіду по охороні праці;
— стимулювання розробок і впроваджень безпечної техніки, технологій і засобів захисту працюючих;
— участі держави у фінансуванні охорони праці;
— проведення податкової політики, що сприяла б створенню здорових і безпечних умов праці на підприємствах;
— безкоштовного забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням;
— обов'язковості розслідування і обліку кожного нещасного випадку на виробництві і кожного професійного захворювання і на цій основі інформування населення про рівні виробничого травматизму та професійної захворюваності;
— соціального захисту інтересів працівників, які постраждали від нещасних випадків на виробництві чи одержали професійне захворювання;
— підготовки спеціалістів по охороні праці у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах;
— всебічної підтримки діяльності профспілок та інших громадських організацій, підприємств і окремих осіб, направлених на забезпечення охорони праці;
— міжнародного співробітництва при вирішенні проблем охорони праці.
Розробка і реалізація державної політики у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю покладається чинним законодавством на Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, правове становище якого визначається у постанові Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
Кабінет Міністрів України;
Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів. Компетенція Кабінету Міністрів України та повноваження державного комітету України по нагляду за охороною праці, міністерств, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування визначені у статтях 38—41 Закону України "Про охорону праці".
§ 2. Правове забезпечення організації охорони праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК
1. Реалізація вищеназваних принципів державної політики у галузі охорони праці в значній мірі залежатиме від належного правового забезпечення організації заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК незалежно від їх форм власності і господарювання. Організація охорони праці у сільському господарстві і АПК включає в себе комплекс заходів щодо державного регулювання охорони здоров'я працівників АПК, забезпечення виконання основних вимог законодавства з охорони праці безпосередньо на підприємствах, додержання кожним працівником правил і норм з охорони праці. Так, наприклад, держава в особі уповноважених нею органів встановлює рівні вимог, необхідних для забезпечення безпеки праці на виробництві, шляхом розробки й прийняття науково обгрунтованих стандартів, правил і норм, а також розробляє і фінансує державні цільові програми щодо запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і контролює їх виконання.
2. Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями), підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Ця норма закону є обов'язковою для всіх підприємств АПК незалежно від форм власності. Аналогічні положення названого закону містяться у законах України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство".
3. Чинним законодавством України про, охорону праці передбачається, що власник або уповноважений ним орган, який утворив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи. Порядок одержання такого дозволу регулюється відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 6 жовтня 1993 р. Дозвіл на початок роботи підприємства є офіційним документом, який дозволяє експлуатацію підприємства у робочих режимах. Він видається органами Держнаглядохоронпраці за наявності позитивних висновків органів державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби — органів нагляду з ядерної та радіаційної безпеки про готовність підприємства до роботи. Дозвіл на початок роботи підприємства базисною кошторисною вартістю будівництва (основних фондів) у цінах 1992 р. понад 25 млн карбованців видається безпосередньо Держнаглядохоронпраці, а до 25 млн карбованців включно — його територіальними органами. Якщо характер робіт на підприємстві незалежно від його кошторисної вартості має підвищену небезпеку, дозвіл на початок роботи видається Держнаглядохоронпраці або за його дорученням — територіальним органом державного нагляду за охороною праці.
4. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону праці" власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці згідно з вимогами нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:
створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;
розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки тощо;
забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;
розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що. діють у межах підприємств та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про
охорону праці;
здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони.
праці тощо.
5. Організація роботи по охороні праці у сільськогосподарських підприємствах здійснюється відповідно до ст. 23 Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. Структура та чисельність служби охорони праці визначається згідно з відповідними Рекомендаціями від 3 серпня 1993 р.
Служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності з числом працюючих 50 і більше чоловік для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих не менше 50 чоловік, функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.
Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціалістів з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.
Проведення всієї роботи з охорони праці оформляється як план заходів по охороні праці, що включається в колективні договори, які щорічно укладаються у сільськогосподарських підприємствах (у колгоспах — угоди з соціальних питань і охорони праці). Проекти заходів по забезпеченню здорових і безпечних умов праці попередньо повинні обговорюватись на зборах працівників структурних підрозділів, профспілки і всього колективу.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про охорону праці", на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, як консультативно-дорадчий орган трудового колективу та власника. До складу комісії, крім представника трудового колективу та власника, можуть бути включені також представники профспілок, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Порядок організації та діяльності названої комісії визначається у Типовому положенні про службу охорони праці від 3 серпня 1993 р.