Сільськогосподарське виробництво без фінансової підтримки держави існувати не може, і держава покликана сприяти тому, щоб сільськогосподарські товаровиробники одержували кредитні ресурси на прийнятних для них умовах. Державі доцільно економічне сприяння підприємствам організовувати таким чином, щоб платежі повертались своєчасно, невиправдано не збільшувались неплатежі, оскільки це призведе до некерованості економікою сільського господарства. Назрілою є необхідність удосконалення фінансово-кредитного механізму шляхом встановлення відсоткових ставок за кредити, які надаються сільськогосподарським підприємствам на виробничі потреби, необхідно враховувати терміни кругообігу обігових коштів, знайти джерела для покриття різниці між ставками, встановленими Національним банком України і пільговими ставками одержання кредитів.
Економічним методом сприяння збереженню відповідного рівня сільськогосподарського виробництва є дотації і компенсації. Дотації за своїм призначенням і змістом становлять собою виплати (доплати), що їх держава надає товаровиробникові з метою заохотити і допомогти йому результативно вести своє господарство, підтримувати можливий для нього рівень одержання молока, м'яса, зернової продукції і т. ін. Компенсації — засіб повернення (відшкодування) коштів державою власникові пально-мастильних матеріалів, які надавалися колективним і державним сільськогосподарським підприємствам для проведення весняних або осінніх польових робіт та збирання врожаю, а також в інших випадках. В умовах економічної скрути держава фактично не усувалася від регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Одначе, дотації і компенсації, виплати вводились безсистемно, без належного управління самим цим процесом, під тиском нагальних вимог щодо потреб виробництва і реалізації виробленої продукції.
3. У визначенні економічного стану сільського господарства в цілому і стану економіки кожного окремого колективного або державного сільськогосподарського підприємства важливе значення належить закупівлі виробленої ними сільськогосподарської продукції державою для задоволення своїх невідкладних потреб (продукти харчування для збройних сил, потреб Міністерства охорони здоров'я; Міністерства внутрішніх справ та ін.). Ці закупівлі здійснюються на підставі державного замовлення. Для сільськогосподарських товаровиробників державні замовлення є гарантованим засобом реалізації виробленої продукції. Держава гарантує відповідну оплату за цю продукцію.
Завдяки державним замовленням і системі укладеним з сільськогосподарськими виробниками договорів реалізується лише частина виробленої продукції. Зазначена сільськогосподарська продукція (продукти харчування) і сільськогосподарська сировина для переробної промисловості є предметом вільної купівлі-продажу, тобто предметом ринкових економічних відносин. За цих умов виникла ціла система спеціальних утворень — бірж та їм подібних організацій, у створенні яких держава бере участь. Таким чином, державно-правове регулювання стосується не лише виробництва сільськогосподарської продукції, а й її реалізації. Ця діяльність також є об'єктом державно-правового регулювання сільського господарства. Проводячи закупівлю сільськогосподарської продукції шляхом державних замовлень і спеціальних договорів між заготівельними організаціями і виробниками, держава бере безпосередню участь у реалізації цієї продукції і здійснює державно-економічне сприяння цій галузі народного господарства. Виробництво продуктів харчування і сільськогосподарської сировини для переробної промисловості є товарним виробництвом. Характеризуючи економічні методи державного управління сільським господарством, необхідно зазначити, що компонентом цього управління є проблема ціни на сільськогосподарську продукцію. За умов товарного виробництва ціна становить собою грошовий вираз вартості товарного продукту.
Визначення вартості за сучасних економічних умов господарювання є справою складною і практично неможливою, а положення п. 2 ст. 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" щодо того, що зазначені в цій нормі складові економічного методу забезпечують обмін між сільським господарством і промисловістю є спірним.
4. Усі колективні і державні сільськогосподарські підприємства, кожне селянське (фермерське) господарство і кожний громадянин як працівник сільського господарства зобов'язаний сплачувати державі податки і податкові платежі. Цей обов'язок закріплено в ст. 67 Конституції України. Одержані в порядку оподаткування суми призначені для поповнення державного бюджету. Види, порядок і розміри податків та збори визначені відповідними законами. Аграрні товаровиробники, їхні працівники — члени колективних сільськогосподарських підприємств і трудівники державних підприємств, селянські (фермерські) господарства та інші громадяни в обов'язковому порядку сплачують податок на прибуток підприємств і організацій — 23,1%, податок на додану вартість — 21,6%, акцизний збір — 1,9%, податок з громадян — 7,7%.
Податки — найбільш істотний і вирішальний засіб регулювання економічних відносин і інтересів держави, важливе джерело коштів для розв'язання соціальних проблем народу. Зазначені особливості і призначення податків наділяють їх рисами фіскального характеру.
Багаторічний досвід використання податків і зборів підтвердив, що податки і збори суспільство (держава) спроможні використовувати як фінансовий засіб для обмеження або ж стимулювання окремих видів суспільного виробництва, за допомогою такого важеля як податки і збори регулювати відповідні виробничі відносини. За умов сільського господарства такий податково-фінансовий важіль застосовується шляхом зменшення розміру оподаткування при виробництві екологічно чистої сільськогосподарської продукції, тобто тих продуктів харчування, що вирощуються на лише органічних добривах. Цей же засіб, як свідчить досвід, застосовується при одержанні продукції високопородного тваринництва, при впровадженні посівів сортових високоцінних культур. Лише наведених випадків підставно твердити про стимулюючу і регулюючу роль для товаровиробника сільськогосподарської продукції встановлених державою податків і зборів. Лише у цьому разі податки і збори підставне розглядати економічним методом державного управління сільським господарством.
§ 5. Правові методи регулювання сільського господарства
1. У науці аграрного права наповнені певним правовим змістом поняття методів аграрного права. Поряд з цим у ній розмежовуються правові методи, властиві правовим методам регулювання суспільних відносин, що становлять зміст аграрних правовідносин, мають свій власний предмет, характеризуються певними суспільними правовими ознаками. Такий своєрідний метод правового регулювання є властивим і правовому інституту аграрного права — державно-правовому регулюванню сільського господарства.
Правові методи регулювання перебувають у прямій залежності від тих двох основних складових цього правового інституту — державного управління сільським господарством, що стосується діяльності державних сільськогосподарських підприємств, та колективних сільськогосподарських підприємств і приватних селянських (фермерських) господарств.
Зміст і особливості правових методів регулювання сільського господарства безпосередньо залежать від суспільного призначення цілей, змісту законів і підзаконних (нормативно-правових) актів, що становлять у своїй єдності джерела аграрного права. Враховуючи недержавний характер колективних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств відповідну правову значимість при цьому має юридична сила норм, вміщених у цих джерелах аграрного права.
У процесі здійснення державно-правового регулювання діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств і господарювання селян-фермерів застосовуються правові методи прямого веління (імперативу) і метод порад, рекомендацій.
2. Правовий метод прямого веління в першу чергу стосується додержання вимог Конституції України. Усі громадяни, а ними є працівники державних сільськогосподарських підприємств, члени колективних сільськогосподарських підприємстві власники селянського (фермерського) господарства, згідно з ст. 67 Конституції України зобов'язані сплачувати податки і збори. Згідно з чинним податковим законодавством відповідні податки і збори сплачують усі суб'єкти аграрного права, що мають права юридичної особи.
На суб'єктів аграрного права поширюються норми адміністративного права. За умов визначених законом, вони є суб'єктами адміністративних правовідносин і відповідно до них застосовується правовий метод прямого веління. Зокрема, метод прямого веління застосовується у взаєминах органів державного контролю і державних інспекцій з колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами, селянськими (фермерськими) господарствами, власниками приватних підсобних особистих господарств.
3. Конституція України становить основу державно-правового регулювання сільського господарства. Властива її нормам юридична сила акта прямої дії означає, що ті правові Норми, які безпосередньо пов'язані з правомочностями сільськогосподарських підприємств та їхніх працівників (працівників державних і членів колективних сільськогосподарських підприємств є нормами прямого веління (імперативними).Такими конституційними нормами належить розглядати норму ст. 36, в якій йдеться про право громадян вступати в з'єднання з метою здійснення і захисту своїх економічних, трудових, соціальних прав та інтересів. Волевиявлення вступати в члени КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ є справою добровільною. Ніхто не може бути примушений до вступу в об’єднання.