5. Особливе місце серед нормативних актів, які регулюють дисципліну праці в сільськогосподарських підприємствах, належить Правилам внутрішнього (трудового) розпорядку. Вони є головною ланкою нормативної основи, яка об'єднує в єдину органічну систему всі локальні акти, що регулюють здійснення трудового процесу. Обумовлено це тим, що Правила внутрішнього (трудового) розпорядку ніби акумулюють всі основні положення законодавства, котрі встановлюють трудовий розпорядок у сільськогосподарських підприємствах.
6. Норми, що складають правовий інститут дисципліни праці, можна класифікувати за способом регулювання на правовстановлювальні, заохочувальні та правоохоронні, їх можна розділити на такі основні групи: норми, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок через закріплення загальних прав і обов'язків працівників сільськогосподарських підприємств; організаційні норми, які регулюють організацію праці та взаємовідносини учасників трудового процесу; норми, що регулюють здійснення технологічного режиму, порядок використання засобів праці; норми, які передбачають заходи заохочення за сумлінну працю і порядок їх застосування; норми, що встановлюють заходи впливу за порушення трудової дисципліни і порядок їх застосування.
Подальше вдосконалення суспільних відносин на селі має привести до формування комплексного правового інституту трудової дисципліни працівників сільськогосподарських підприємств.
7. Трудова дисципліна в сільськогосподарських підприємствах, як і на інших підприємствах, в установах, організаціях, забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до неї, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. До окремих несумлінних працівників у разі необхідності застосовуються заходи дисциплінарного і громадського впливу.
КЗпП і Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" не визначають заходів матеріального стимулювання і морального заохочення сумлінних працівників. Тому до працівників сільськогосподарських підприємств можуть застосовуватися будь-які заходи заохочення, передбачені в Правилах внутрішнього розпорядку цього підприємства кооперативного типу.
Належний рівень трудової дисципліни в сільськогосподарських підприємствах забезпечується за допомогою комплексного підходу до її зміцнення. Особливу увагу слід приділяти впровадженню прогресивних форм організації та оплати праці, чіткому регулюванню внутрішнього трудового розпорядку, поліпшенню культурно-побутового обслуговування працівників, підвищенню їхньої кваліфікації, поєднанню заходів матеріального і морального заохочення із заходами дисциплінарного впливу тощо.
РозділXIX
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ
В СШЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВАХ
§ 1. Поняття оплати праці в сільськогосподарських підприємствах
1. Оплата праці являє собою винагороду за живу (професіонально-технічну, розумову) та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. За своїм соціально-економічним змістом вона є економіко-правовою категорією, в основі якої у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу лежить право власності КСГП (СпС, СВК). Таке підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник державного чи корпоративного сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати. Остання являє собою грошове вираження основної форми винагороди, яку підприємство зобов'язане виплачувати працівникам за їхню працю протягом встановленого робочого часу відповідно до її кількості та якості за попередньо встановленою нормою і не нижче визначеного державою мінімального розміру.
Оплата праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств — як членів цих підприємств, так і осіб, що працюють у них за трудовою угодою (договором), провадиться згідно з принципом розподілу за працею з фонду, що є власністю КСГП (СпС, СВК), а рівень оплати праці в кожному такому підприємстві залежить безпосередньо від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу підприємства.
Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили.
Розподіл за працею об'єктивно зумовлює матеріальну заінтересованість працівників у розвитку як колективних, так і державних сільськогосподарських підприємств. Матеріальна заінтересованість взагалі є визначальним фактором успішної виробничо-господарської діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств, рушійною силою економіки. Оплата праці є складовою собівартості вироблюваної сільськогосподарської продукції та функціонує як засіб матеріальної заінтересованості в системі трудових відносин. У своєю чергу, матеріальна заінтересованість виявляється через систему власності та права власності, паювання основних засобів виробництва, нарахування та одержання дивідендів за рахунок частини чистого прибутку підприємства. Вона може бути реалізована через закріплення за працівниками сільського господарства (членами колективного підприємства) права власності на частку в земельному фонді підприємства і одержання земельної ренти, визначеної залежно від розміру земельної ділянки і чистого прибутку КСГП. За своєю економі-ко-правовою природою одержані в такий спосіб кошти не є винагородою за працю, що характерно для економіко-правової сутності оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств.
2. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну й додаткову.
Основна оплата праці — це винагорода, що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.
Додаткова оплата — це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості.
Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції, валовий дохід.
З метою матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збереження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості сільськогосподарської продукції, насіння, кормів, підвищення продуктивності тварин тощо підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом коштів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понадпланові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.
У колективних сільськогосподарських підприємствах залежно від умов і результатів їхньої виробничо-господарської підприємницької діяльності використовуються такі форми оплати праці працівників: грошова чи натуральна, або обидві одночасно.
§ 2. Правові акти про оплату праці працівників сільськогосподарського підприємства
1. За сучасних умов, коли основними виробниками сільськогосподарської сировини і продуктів харчування є колективні та державні сільськогосподарські підприємства, трудові відносини щодо оплати праці їх працівників є настільки складними, що потребують детального правового регулювання за допомогою законів, нормативно-правових (підзаконних) і локальних правових актів. Ці правові акти мають своїм завданням врегулювати суспільні відносини з питань оплати праці, врахувати особливості останньої залежно від галузі сільськогосподарського виробництва і забезпечити матеріальну заінтересованість працівників у підвищенні рівня виробничо-господарської діяльності, гарантувати за допомогою правових засобів права працівників сільського господарства.
У житті суспільства та діяльності держави відносини з питань оплати праці громадян є настільки важливими, що потребують спеціального врегулювання на рівні Конституції, де передбачено, що кожен має право на працю, а це включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом (ст. 43).
Верховна Рада України 24 березня 1995 р. прийняла Закон "Про оплату праці". Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які на підставі трудового договору перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання і з окремими громадянами, а також сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відновлювальної та стимуляційної функцій заробітної плати.
2. Закон "Про оплату праці" містить легальне визначення основної категорії інституту правового регулювання оплати праці — заробітної плати. Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує за трудовим договором працівникові за виконувану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.