Умовою застосування маркетингу треба розглядати способи інформування потенційних споживачів. З цією метою проводиться відповідна реклама цього виду товару через всі доступні її засоби: виставки, ярмарки, аукціони, плакати, фільми, рекламні буклети, каталоги, рекламні планшети та листівки. Наведені та інші способи інформації призначені в першу чергу для тих, хто приймає рішення щодо придбання товару. Заходи щодо формування попиту мають за мету забезпечити ввезення на ринок товарів ринкової новизни, зокрема, нові сорти сільськогосподарських культур, нові породи тварин, найсучасніші види сільськогосподарської техніки (комбайни, сівалки), отрутохімікати та ін.
Результативність маркетингу настає за умови стимулювання збуту (продажу) сільськогосподарської продукції залежно від призначення товарів чи то для виробничого чи особистого користування. Стимулювання полягає в заінтересованості посередників продавати товар з максимальною енергією, розширювати коло його покупців, надавати цінові знижки найбільш необхідним товарам. Стимулювання реалізації продукції можливе внаслідок різкого збільшення оплати праці посередників, якщо ними забезпечено збут (продаж) зумовленої кількості товару.
Застосування заходів, спрямованих на стимулювання своєчасного і вигідного для виробника сільськогосподарської продукції або ж сільськогосподарської техніки повною мірою залежить від нього самого. Поряд із звичайними факторами забезпечення ефективного збуту (продажу) продукції існують чинники, які виходять за межі внутрішньогосподарської діяльності виробника. До цих чинників слід віднести врахування виробником конкуренції як фактору, що функціонує поряд з виробником конкретного виду товару. Цей чинник полягає в тому, що на ринку товарів — видів продукції сільського господарства або ж товарів для цієї галузі народного господарства є інші виробники такого роду продукції. Саме вони виступають на ринку конкурентами, тобто виникає фактор конкуренції, який має безпосередній вплив на маркетинг усіх, виробників.
За своїм суспільно-економічним змістом конкуренція становить собою суперництво між товаровиробниками за кращі економічно вигідніші умови виробництва і реалізації продукції. Це суперництво полягає в діяльності, обумовленій належною обізнаністю щодо попиту на ринку відповідних товарів сільськогосподарської продукції і товарів для сільськогосподарських виробників, з якісними показниками і наявним» можливостями для задоволення потреб покупців, з ціновим фактором, тривалістю зберігання і придатністю для споживання та ін.
Характеристику маркетингу як суспільно-економічного явища та його науково-практичне обгрунтування доцільної доповнити наведенням оцінок зарубіжних авторів. Відомий американський економіст Ф. Котлер визначає маркетинг людську діяльність, спрямовану на задоволення потреб за допомогою обміну. А провідний теоретик з проблем управлінь Друкер про основну мету маркетингу висловився таким чином: "Мета маркетингу — зробити зусилля по збуту непотрібними. Його мета — так добре пізнати і зрозуміти, що товар послуга будуть так підходити споживачеві, що вони буя продавати себе самі. Маркетинг не починається там, де завершується виробництво. Він повністю базується на вивченні споживчого попиту і його основна мета — виробляти і пропонувати споживачам такий товар, послуги, інфраструктуру, сервіс тощо, які відповідають платоспроможному попиту".
Британський інститут маркетингу визначає маркетинг як функцію управління, що полягає в організації і координаціївсіх форм ділової активності, пов'язаної з оцінкою платоспроможності споживанням і перетворенням її ефективного попиту на певний товар, просуванням товару чи послуги до кінцевого споживача або клієнта з метою досягнення прибутку чи інших цілей, намічених компанією.
У зарубіжній літературі щодо маркетингу визначаються такі засади — правила:
— виробляйте те, що можна продати, замість того, щоб прагнути продати те, що можете виробляти;
— вивчайте потреби і задовольняйте їх;
— любіть клієнта, а не товар.
Безперечно, що зарубіжний досвід треба вивчати, узагальнювати і впроваджувати.
РозділXVII
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
§ 1. Поняття фінансової діяльності та її правове регулювання
1. Фінансовою діяльністю сільськогосподарських підприємств є виконання фінансової частини їхніх виробничо-господарських бізнес-планів. Саме тому її правовому регулюванню відводиться значне місце в аграрному праві. Як і виробничо-господарська, фінансова діяльність є найважливішим інститутом вказаної галузі національного права.
Виробничо-господарська і фінансова-економічна підприємницька діяльність сільськогосподарських підприємств становить єдине ціле. Фінансово-економічні відносини у сфері цієї діяльності охоплюють ту їхню частину, яка стосується забезпечення її коштами (грішми, фінансами). Це в першу чергу грошова оцінка усіх основних, обігових фондів та спеціальних фондів, наявної готівки, вартості у грошовому виразі усіх тих знарядь і заходів, що набуваються, використовуються і списуються в результаті виробничо-господарської діяльності; це кошти на оплату праці усіх категорій працівників і це грошова оцінка тієї сільськогосподарської продукції, яку сільськогосподарське підприємство реалізувало або ще має реалізувати.
Об'єктом фінансово-кредитних правовідносин є грошові суми, одержані сільськогосподарським підприємством в порядку його кредитування. З моменту одержання цих сум підприємство набуває на них право власності і розпоряджається ними в інтересах підприємства, тобто для задоволення його потреб.
2. Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перших є створення необхідної фінансової бази для виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного та тваринного походження структурними виробничими підрозділами, а метою других відносин — сприяння аграрним товаровиробникам (через надання їм кредитів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяльності, а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної ринкової економіки. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств характеризується певними ознаками, йому притаманні правові норми ряду галузей права. Внутрішні фінансові відносини за своєю суттю відносинами внутрішньогосподарськими. Саме тому вониохоплюються предметом аграрного права. Зовнішні фінансові відносини частково регламентуються нормами цивільного, господарського, адміністративного і фінансового права, дає підставу стверджувати, що інститут фінансової діяльності суб'єктів аграрного права належить до комплексних правових інститутів.
Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств підпорядкована їхнім статутним цілям і завданням. Ці підприємства відкривають в установах банку рахунки для зберігання коштів і проведення всіх касових, розрахункових та інших операцій відповідно до встановлених чинним законодавством правил.
3. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється згідно із загальними і спеціальними законами і підзаконними актами.
Найважливішими з них є закони: "Про підприємства Україні", "Про господарські товариства", "Про колективнесільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство" і "Про сільськогосподарську кооперацію", які визначають загальну правову основу спеціальної право- та дієздатності цих суб'єктів щодо здійснення фінансової діяльності. Вони є тією правовою базою, на основі яке розвивається спеціальне законодавство, що регулює саме фінансові відносини в усій їхній багатогранності. До нього зокрема, належить Закон "Про банки і банківську діяльність", а також правові акти (рішення, постанови, інструкції і та ін.) Національного банку України та його правління про ведення касових операцій, відкриття рахунків тощо.
У цих законах вміщено правові норми стосовно фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Найповніше ці питання врегульовано в ст. 24 Закону "Про підприємства в Україні", де йдеться про фінанси та кредитні відносини. Згідно з цією нормою джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується також банківським кредитом на комерційній договірній основі. Воно може надавати банку на договірній основі право використовувати свої тимчасово вільні кошти і отримувати відсотки за їх використання.
Аналогічна правова норма викладена в ст. 17 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Питань фінансової діяльності господарських товариств стосується ст. 15 Закону "Про господарські товариства", правомочності виробничого сільськогосподарського кооперативу стосовно його фінансової діяльності визначено в ст. 29 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію". Цією правовою нормою передбачено обов'язки сільгоспкооперативу щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахування у фонди кооперативу та ін.