2. Від часу проголошення незалежності України сталися значні зміни в правовому регулюванні діяльності підсобних господарств членів КСГП, СпС, ВСГК, працівників АСГТ, ДСГП. Ці господарства відповідно до Закону "Про власність" з липня 1992 р. є приватними. Цим Законом скасовано обмеження кола і кількості майна, що може перебувати у приватній власності громадян, що мають таке господарство. З Цивільного кодексу виключено статті, що встановлювали статус колгоспного двору, і відтепер усі громадяни, що мають приватне підсобне господарство у сільській місцевості, урівнені в правах незалежно від того, чи є вони членами КСГП, СпС, ВСГК, учасниками і/чи робітниками АСГТ, ДСГП.
Чинним законодавством України, статутами КСГП (СпС, ВСГК, АСГТ, ТОВ) на ці суб'єкти підприємницької діяльності покладаються обов'язки створювати умови для розвитку підсобних господарств, надавати їм допомогу в обробітку земельних ділянок, у забезпеченні їх добривами, засобами захисту рослин, насінням, садивним матеріалом, кормами, зерном і пасовищами, у придбанні молодняка худоби та птиці, в агрохімічному і зооветеринарному обслуговуванні, а також у реалізації виробленої продукції та в її переробці.
Приватне підсобне господарство громадян має чітко визначену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграрного права.
§ 2. Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві
1. Земельна правосуб'єктність приватних підсобних господарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окреслений суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням легальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить свій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'язаних із земельними, прав та обов'язків.
Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господарства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов'язків у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути також іноземці та особи без громадянства і, відповідно, біпатриди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.
Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення свого приватного підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) тощо.. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом власності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного кодексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадянства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для
ведення ППГГ тільки на умовах права користування (постійного чи строкового, в тому числі й на умовах оренди).
2. Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від громадянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування — за наявності Державного акта на право постійного користування нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів затверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 p., а форма договору — постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.
3. Для ведення ППГГ, індивідуального житлового будівництва громадяни можуть одержати земельні ділянки в розмірах, визначених Земельним кодексом України. Так, на підставі ст. 56 для ведення підсобного господарства за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів земельні ділянки передаються безоплатно у власність в межах населених пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах.
За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не повинна перевищувати 1 га. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 га може мати місце за умови погодження з обласною радою народних депутатів. Водночас Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" при приватизації землі граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, встановлених Земельним кодексом для селянських (фермерських) господарств.
Дещо в іншому розмірі земельні ділянки надаються для індивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного кодексу). Так, за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спорудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (присадибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах — 0,25 га, селищах міського типу — 0,15 га, для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів — не більше 0,25 га, а в містах — 0,1 га.
4. В разі здійснення компактної забудови сільських населених пунктів сільська рада надає громадянам біля їх житлових будинків (квартир) присадибні земельні ділянки у меншому розмірі, а решту — за межами житлової зони населеного пункту. Так, Правилами забудови сільських населених пунктів (п. 43) за компактної їх забудови, а також для зменшення витрат на благоустрій та інженерні комунікації рекомендовано відводити біля будинку приквартирні земельні ділянки в таких розмірах: для одноквартирних будинків — 0,08—0,12 га (на поливних землях — 0,06—0,08 га); для двоквартирних одно- та двоповерхових будинків — 0,06—0,08 га (на поливних землях вони не надаються); для блокових багатоквартирних будинків (3 квартири та більше) — 0,03—0,06 га (на поливних землях не надаються). Решта присадибної ділянки відводиться в межах житлової зони. При цьому важливо, щоб ця решта надавалася або як на найтриваліший строк (що оформлюється відповідним письмовим договором), або в порядку ст. 56 Земельного кодексу у власність чи в безстрокове користування (що також слід оформляти відповідними державними актами).
5. Земельний кодекс передбачає можливість продажу державних земельних ділянок громадянам. Так, їм за плату передаються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установчі документи про передачу їх у приватну власність громадян.
6. Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право самостійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, можуть використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі: зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого та невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із сільською, селищною, міською, районною радою народних депутатів або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посіви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Вони мають право одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості грунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної власності, може укладати договір застави з кредитною установою.
7. Усі власники (в тому числі співвласники) земельних ділянок і землекористувачі згідно зі ст. 40 Земельного кодексу України зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно використовувати землю згідно з проектом внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації на території внаслідок своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодексу; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю; не порушувати прав власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; додержувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються.