Смекни!
smekni.com

Аграрне право України книга (стр. 36 из 149)

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть се­лянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, до­машнього господарства, продуктивна і робоча худоба, наса­дження на земельних ділянках, засоби виробництва, виробле­на продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого при­значення. Таке майно належить цим особам за правом спіль­ної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерське) господарство" підкрес­лено, що майно такого господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власни­ка майна, передбаченими Цивільним кодексом України. Во­лодіння, користування і розпорядження майном здійснюють­ся за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи користування, в тому числі й на умовах оренди.

2. Майно селянського (фермерського) господарства (СФГ) становить собою спільну сумісну сімейно-трудову власність. Як зазаначає проф. Н.І. Титова, майно у цьому господарстві належить на праві спільної сумісної власності всім його чле­нам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Спільна власність є переважаючим різновидом власності в цих госпо­дарствах.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) гос­подарства регулюються Цивільним кодексом і Законом України "Про селянське (фермерське) господарство". Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

3. Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і заповіту в порядку, встановленому цивільним законодавством. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими зе­мельні ділянки громадян, котрі ведуть селянське (фермер­ське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів се­лянське (фермерське) господарство, право власності на зе­мельну ділянку передається одному з його спадкоємців — діє­здатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому перевага надається членові господарства — одному з подруж­жя, дітям, батькам, родичам, які проживали і вели господар­ство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше веден­ня селянського (фермерського) господарства вирішуються су­дом. У разі відмови спадкоємців від ведення селянського (фермерського) господарства, а також за їх відсутності питан­ня про подальше використання земельної ділянки вирішуєть­ся міською (районною) радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю рад народних депу­татів вирішуються питання успадкування права користування земельними ділянками, в тому числі при укладенні договорів їх оренди.

§ 5. Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства

1. Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) гос­подарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільсько­господарської продукції з метою одержання прибутків і роз­ширення виробництва. Виходячи з цього принципу, госпо­дарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеці­алізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд під­бирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продук­ції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподар­ським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодав­ством України. При цьому воно мусить додержувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечу­вати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель­них ділянок.

2. З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господар­ства. В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат. Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільсь­когосподарської техніки та устаткування, вантажних автомо­білів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановле­ними для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

3. Одним з елементів захисту права власності селянського (фермерського) господарства є його право самостійно розпо­ряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативни­ми і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на про­даж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким ін­шим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим гос­подарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або до­говірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встановлює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог. Постачання виробле­ної продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.

4. У разі виробничої потреби селянське (фермерське) гос­подарство має право залучати до роботи в ньому інших гро­мадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим дого­вором (контрактом, угодою), — законодавством України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства форму­ються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, по­слуг), інших надходжень і використовуються членами госпо­дарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господар­ство здійснює облік результатів своєї роботи за господар­ський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.

§ 6. Взаємовідносини селянського

(фермерського) господарства з бюджетом,

банківськими установами і страховими органами

1. Селянське (фермерське) господарство має право відкри­вати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахун­кові та інші рахунки включно з валютними, і вільно розпоря­джатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштів із розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду або на підставі виконавчого напису у встановлених законо­давством випадках.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) госпо­дарств провадиться у порядку, встановленому для сільськогосподарських підприємств. Як й інші сільськогосподарські підприємства, ці господарства та створені на їх базі асоціації, господарські товариства, селянські спілки згідно із Законом "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро­мислового комплексу в народному господарстві" (ст. 19) звільняються від оподаткування доходів, одержаних від сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності, крім випадків, передбачених іншими актами законодавства. Вони сплачують земельний податок у розмірах і в строки, пе­редбачені Законом "Про плату за землю".

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільня­ються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вис­тачає робочих рук, — на п'ять років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одер­жуваних нимивід роботи в цих господарствах.

2. Селянське (фермерське) господарство має право одер­жувати в установах банків, від підприємств і кооперативів по­зички на підставі кредитного договору з визначенням умов кредитування. На селянські (фермерські) господарства поши­рюються пільги та пріоритети щодо державних інвестицій, передбачені Законом "Про пріоритетність соціального роз­витку села та агропромислового комплексу в народному гос­подарстві".