Смекни!
smekni.com

Нотаріат в Україні 2 (стр. 33 из 155)

·довіреності на укладання правочинів, що потребують но­таріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правила­ми допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

·інші правочини, для яких чинним законодавством передба­чена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток то­що; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Та­ке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріаль­но посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіря­ються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними до­кументи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що вини­кають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочи-

138

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ну. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов'язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зро­зумілими та визначеними.

Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вима­гати від іншої сторони угоди виконання зобов'язань у безспірно-му порядку2.

Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказу­вання в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчи­нення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчи­нення правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.

Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати до­говору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись не­добросовісна сторона.

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тіль­ки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відпо­відності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову квалі­фікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні, теорія і практика: навч. посібник для студ. Вищ. навч. закл. — К.: А.С.К, 2001. — С. 295

139

Нотаріат в Україні

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

·вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — як­що його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямо­вані на використання власності всупереч закону, одержання гро­мадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим пра­вилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

·односторонні правочини та договори, укладені з недодер­жанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім ви­падків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);

·вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);

·вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклуваль­ників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);

·вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздат­ності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

·вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);

·вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);

·вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);

·вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);

·що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);

·вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, об­ману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);

·вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

·фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншо­го правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги за­кону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто не

140

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об'єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридични­ми особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради Ук­раїни «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у влас­ності громадян, громадських об'єднань, міжнародних ор­ганізацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок на­буття права власності громадянами. До майна, забороненого до обігу, тобто такого, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належить:

93. Зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбава-ються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

94. Вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного па­лива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його ви­робництва.

95. Бойові отруйні речовини.

96. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

97. Протиградні установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
Обмеженими в обігу є такі предмети:

— вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя — з дозволу
органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які до-
сягли 21-річного віку;

— вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка­
рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) — з
дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб,
які досягли 25-річного віку;

— газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре­
човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут­
рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річ-
ного віку;

141

Нотаріат в Україні

·об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ят­ки історії та культури — з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);

·радіоактивні речовини — з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності вис­новку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов'яз­ковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.

Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.

Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з'ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз'яснити сторонам його умови, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз'яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій уне­можливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.

Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов'язано не тільки з мож­ливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідаль­ністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус пови­нен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить зако­ну. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.