Смекни!
smekni.com

Нотаріат в Україні 2 (стр. 87 из 155)

·забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в орга­нах іноземних держав.

Слід зазначити, що багато з документів, що застосовуються на території іноземних країн, можуть бути досить своєрідними, ма­ти іншу термінологію, зміст і значення, ніж ті, що застосовують­ся в Україні. На практиці, зокрема, трапляються такі документи:

афідевіт — урочиста письмова заява, в якій затверджуються факти родинних, шлюбних та інших відносин і яка приймається судовими інстанціями в якості доказу;

декларація — теж заява, складена відповідно до вимог інозем­ного законодавства;

сертифікат — документ, що підтверджує певний факт, свідоцтво, довідка;

повноваження — за нашою термінологією — доручення;

дід (оіеей) — одностороння угода з передачі права власності на нерухомість, відчуження нерухомості;

ретейнер — попередній договір про оплату послуг адвоката та інші.

Форми та умови угод теж можуть не відповідати вимогам ук­раїнського законодавства; так, законодавство інших держав до­пускає укладання спадкоємцем договору з майбутнім спадкодав­цем про відмову від спадщини, на відміну від положень україн­ського законодавства, можливим є засвідчення справжності підпису на будь-яких документах, що подаються до установ іно­земної держави тощо.

Згідно з п. 318 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, прийма­ються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністер­ства закордонних справ України.

Без легалі зації такі документи приймаються нотаріусами у та­ких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна виз­нала себе правонаступником).

366

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Українські нотаріуси також можуть оформляти такі докумен­ти, призначені для дії за кордоном:

·видавати свідоцтва про те, що громадянин є живим чи пере­буває на певному місці;

·видавати свідоцтва про право на спадщину;

·вчиняти акти про морські протести за заявою капітана іно­земного судна;

·засвідчувати вірність копій документів і перекладів доку­ментів;

·посвідчувати доручення;

·засвідчувати справжність підпису на різного роду заявах;

·видавати довідки: з органів РАГСу, про те, що особа не при­тягалася в Україні до кримінальної відповідальності, не перебу­вала під судом і слідством, з місця проживання, медичні, про підтвердження громадянства, з місця роботи чи навчання та ін.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представ­ництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти:

·дозволи батьків на укладання шлюбу їхніх сина чи доньки з іноземцем;

·дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

·дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

— дозволи батьків на усиновлення їхніх дітей і переміну
прізвища, ім'я, по батькові тощо.

Під час оформлення документів, призначених для дії за кордо­ном, нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання відповідно до вимог законодавства іноземної держави. Нотаріус, як правило, не знає досконально усіх норм, що стосуються вчи­нення певної нотаріальної дії згідно з законодавством інших країн. Тому він може витребувати від зацікавленої особи не­обхідні відомості чи документи, а також звернутись до компетент­них державних органів або до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції та інші органи надають роз'яснення щодо вчинення таких дій та оформлення відповідних документів.

Так, нотаріуси мають знати, що за офіційним тлумаченням за­конодавства Російської Федерації можна звернутися до Центру нотаріальних досліджень, що створений при Федеральній но­таріальній палаті РФ, та у спеціальний консультативний відділ для нотаріатів членів Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Посвідчувальні написи на документах вчиняються з урахуван­ням вимог іноземного права. Форми реєстрів нотаріальних дій,

Нотаріат в Україні

нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Під текстом документа проставляється один посвідчувальний напис українською мовою незалежно від того, чи викладений до­кумент українською мовою, чи українською та іноземною. У пев­них випадках посвідчувальний напис викладається українською та іноземною мовами.

Вчиняючи посвідчувальні написи, необхідно повністю вказа­ти ПІБ нотаріуса, повне найменування нотаріальної контори. Да­ту обов'язково слід зазначати словами, якщо вона відсутня в тексті документа або вказана цифрами. ПІБ особи, яка підписала документ, необхідно вказувати за паспортом у тій послідовності, в якій вони проставлені в документі, що оформляється. Печатка ставиться на вільне місце документа під посвідчувальним напи­сом, не зачіпаючи його тексту і підпису нотаріуса1.

Деякі документи можуть оформлюватись без проставляння посвідчувальних написів, наприклад, на спеціальних бланках.

За загальним правилом, документ, призначений для дії за кор­доном, викладається українською мовою. На прохання заінтере­сованих осіб він може бути перекладений відповідною іноземною мовою за правилами розділу 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (засвідчення вірності пе­рекладу).

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено пере­кладачем.

Текст перекладу може бути викладено на окремому аркуші, підшито до документа і скріплено посвідчувальним написом но­таріуса про вірність перекладу (або про засвідчення справжності підпису перекладача) українською мовою та його печаткою. Якщо текст перекладу викладено на одній сторінці, оригінальний текст розташовується на лівому боці, а переклад — на правому. Під обома текстами нотаріус робить напис українською мовою про вірність пе­рекладу або про засвідчення справжності підпису перекладача.

Оформлюючи документи, призначені для дії за кордоном, но­таріус зобов'язаний роз'яснити особам необхідність їх подальшої легалізації.

1 Радзієвоька Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відн. ред. Л.К. Радзієвської, — К.: Юрінком Інтєр, 2000. — С. 327.

368

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

При цьому під легалізацією розуміють процес надання юридич­ної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Консульська легалізація, відповідно до Інструкції про поря­док консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р., підтверджує дійсність і юри­дичну силу оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консуль­ському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, договірна сторона приймає документи без легалізації. Підписан­ня договорів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних доку­ментів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів.

Окремо слід сказати про забезпечення доказів як нотаріальну дію, яка досі повністю не виписана в українському нотаріально­му законодавстві.

Про вчинення такої нотаріальної дії, як випливає зі ст. 102 За­кону, може просити громадянин України, українська юридична особа, іноземний громадянин, особа без громадянства, а також іноземна юридична особа. При цьому вони мають надати но­таріусу докази, що вчинення цієї дії необхідно для ведення спра­ви в органі іноземної держави.

Закон не встановлює жодних обмежень стосовно характеру іноземного органу, який веде справу. Йдеться не тільки про суд, третейський суд, арбітражний суд або взагалі установу юстиції, а й про адміністративний, фінансовий, валютний, митний або інший орган іншої держави. Не має значення і вид справи, яка ведеться за кордоном: це може бути спадкова справа, справа про продаж нерухомості, що перебуває за кордоном, справа про розірвання шлюбу і т.ін. Доказ забезпечується незалежно від ста­ну справи: до її порушення, під час її розгляду, під час оскаржен­ня рішення тощо2.

" Нотаріат в Україні: Підручник // За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 272.

369

Нотаріат в Україні

Дії по забезпеченню доказів провадяться відповідно до цивільно­го процесуального законодавства України. Так, для здійснення за­безпечення доказів українські нотаріуси мають право допитувати свідків, оглядати письмові і речові докази, призначати експертизу.

Нотаріус має сповістити про час і місце забезпечення доказів іншу сторону та всіх зацікавлених осіб, чиї права й інтереси тор­каються вчинювані дії. Слід зазначити, що неявка повідомлених осіб не є перешкодою для проведення дій із забезпечення доказів. Повідомлення іншої сторони та заінтересованих осіб не є обов'яз­ковою вимогою, якщо у теперішній час неможливо визначити, хто в подальшому братиме участь у майбутній справі.

Перед проведенням допиту нотаріус має попередити свідка або експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неп­равдивих показань або висновку, а також за відмову чи ухилення від давання показань або висновку.3