Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Вона має похідний характер по відношенню до основного зобов'язання. Застава може забезпечувати тільки дійсні вимоги, які не суперечать законодавству і за якими не минув строк позивної давності, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньому за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Згідно зі ст. 576 ЦК України, предметом застави, тобто тим, що заставляється, може бути майно, яке заставодавець має право відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Майном, яке стане власністю заставодавця після укладання договору застави, можуть бути цінні папери та майнові права. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави також не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом, зокрема об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом. Предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Це може бути житловий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини — у осіб, основною діяльністю яких є господарство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на
205
Нотаріат в Україні
будівництво будинку, а також речі, призначені для носіння, та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні. Згідно із ст. 5 Закону України «Про приватизаційні папери», не можуть використовуватись як предмети застави приватизаційні папери для забезпечення платежів або кредитів. Якщо майно знаходиться у загальній спільній власності, то воно може бути передано під заставу тільки за згодою всіх співволодільців.
Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором, та здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення, варанта тощо) кредиторові.
Майно може перебувати у спільній власності, а може бути у спільній частковій власності (частки, паї). Так, у першому випадку майно передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників, а в другому варіанті може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Ризик випадкової загибелНіредмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором. Законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. Заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено законом чи договором.
Сторонами у заставних відносинах є заставодавець (боржник) та заставодержатель (кредитор). Заставодавцем та заставодержа-телем можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава. В ролі заставодавця виступає боржник, а також може виступати третя особа (майновий поручитель).
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій названі особи передали річ або майнове право з правом їх застави.
Державне підприємство, за яким майно закріплена на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпорати-
206
Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів
зації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.
З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві господарського відання, здійснюється після отримання у встановленому законодавством порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.
Договір застави можуть укладати фізичні, юридичні особи, а також держава. Він повинен укладатися у письмовій формі.
Але з цього загального правила є виключення. Так, застава нерухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів здійснюється із застосуванням нотаріального посвідчення договору застави. Посвідчення відбувається у нотаріальних органах щодо нерухомого майна — за місцем знаходження, щодо транспортних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації. Це не є вичерпним списком об'єктів, при заставі яких договір нотаріально посвідчується. Законодавство України може передбачати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього, нотаріально посвідченим повинен бути договір застави, коли цього вимагає одна із сторін.
Недодержання форми договору застави тягне за собою визнання такого договору недійсним. У цьому випадку кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Причому щодо угод, які потребують нотаріального посвідчення, то у випадку, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається.
207
Нотаріат в Україні
Існує таке поняття, як момент виникнення права застави. Право застави — це той момент, з якого починає діяти договір про заставу. Це право виникає з моменту укладання договору застави, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, — то з моменту його укладання. У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.
Договір застави вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
Істотні умови визначає Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. Згідно із ст. 12 цього Закону, в договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
До того ж у певних випадках вимагається державна реєстрація застав. Згідно із п. 2 ст. 577 ЦК, державній реєстрації підлягає застава нерухомого майна у випадках та у порядку, передбачених законом. Ця стаття стосується також і реєстрації рухомого майна, яке заставляється. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Відомості, які занесені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.
Порядок введення Державного реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Для реєстрації подається:
·заява заставодавцем чи заставодержателем, в якій міститься така інформація:
·найменування (прізвище, ім'я, по батькові), адреса та номер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;
·загальний опис предмета застави, який визначається сторонами;
·підпис заявника.
З вищесказаного можна виділити дві проблеми:
208
Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів
110. так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про заставу» не зобов'язує, а лише надає право зареєструвати заставу рухомого майна, а оскільки послуги платні, то бажання, звичайно, у багатьох відпадає;
111. інформація, яка міститься у заяві, є неповною, тому що не включає підставу виникнення застави. А як сказано в ч. 4 ст. 15, лержателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у ч. 1 ст. 15 Закону, а також вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіряти її точність. Заяву, як сказано в законі, можуть подавати заста-водержатель або заставодавець. Заставодержатель, виходячи з цього врегулювання, має можливість зловживання щодо заставодавця. Так, заставодавець може виявити через певний час своє майно заставленим, не знаючи цього. Тому виникає потреба більш детально врегулювати ці відносини з урахуванням наведених питань.