Смекни!
smekni.com

Нотаріат в Україні 2 (стр. 57 из 155)

237

Нотаріат в Україні

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадко­вого договору, що зберігається у справах нотаріуса. На поверну­тому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'яз­ку зі смертю відчужувача за спадковим договором.

У разі смерті фізичної особи — набувача або ліквідації юридич­ної особи — набувача за спадковим договором нотаріус за письмо­вою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження май­на, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Поло­женням про Спадковий реєстр.

§ 20. Посвідчення заповітів

Законодавство України гарантує кожному громадянину на ви­падок своєї смерті право залишити все своє майно або його части­ну одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України — як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а са­ме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спад­коємцю).

Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та осо­бисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинен­ня заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити за­повіт, що є проявом принципу свободи заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спад­коємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних

238

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

і ілносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спад­коємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визнача­ючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за зако­ном. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), пра­вило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо за­повідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як пра­ва, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК Ук­раїни), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпоряджен­ня, до яких належать:

117. заповідальний відказ (легат) — покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);

118. покладання на спадкоємця деяких обов'язків — зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);

119. визначення умови отримання спадщини — обумовити ви­никнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);

239

Нотаріат в Україні

120. підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого — підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, заз­начений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не пра­вило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);

121. встановлення сервітуту — надати право конкретно визна­ченій особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);

122. призначення виконавця заповіту — призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одер­жання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язко­ву частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).

ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить под­ружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спад­коємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті од­ного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.

Введення спільного заповіту подружжя як новели законодав­ства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усува­ються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто за­лишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього бу­де накладено заборону відчуження.

Одним з основних принципів спадкового права є таємниця за­повіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт,

240

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

гвідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість за­повідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасуван­ня або зміни (ст. 1255 ЦК України).

З метою більш повного захисту інтересів заповідача, збере­ження таємниці заповіту законодавством передбачається мож­ливість складання секретного заповіту, який посвідчується но­таріусом без ознайомлення з його змістом.

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою.

Заповіт може бути посвідчений в будь-якій нотаріальній кон­торі, у приватного нотаріуса, в тому числі і за місцем перебуван­ня заповідача, якщо він за станом здоров'я не може прибути для посвідчення заповіту до нотаріуса. В останньому випадку на за­повіті робиться відповідна відмітка. Для забезпечення прав гро­мадян, які не мають змоги звернутись до нотаріуса через його відсутність в даному населеному пункті, або за інших умов (пере­бування в плаванні, у лікарні, в експедиції, в місці позбавлення волі тощо), заповіт може бути посвідчений посадовими чи служ­бовими особами, зазначеними в ст. ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Заповіт громадянина, який перебуває за кордоном, посвідчують посадові особи консульських установ в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством.

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвід­чення заповіту через представників не допускається.

Для посвідчення заповіту висуваються ті самі вимоги, що і для посвідчення будь-яких інших правочинів. Так, насамперед вста­новлюється особа громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту. Особа встановлюється за паспортом або іншими доку­ментами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадя­нина. Перевіряється вік і дієздатність громадянина.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається по­дання доказів, які підтверджують його право на майно, що за­повідається.

Заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначен­ням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або