237
Нотаріат в Україні
Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. На повернутому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'язку зі смертю відчужувача за спадковим договором.
У разі смерті фізичної особи — набувача або ліквідації юридичної особи — набувача за спадковим договором нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження майна, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.
Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.
§ 20. Посвідчення заповітів
Законодавство України гарантує кожному громадянину на випадок своєї смерті право залишити все своє майно або його частину одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України — як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а саме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спадкоємцю).
Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та особисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).
Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт, що є проявом принципу свободи заповіту.
Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних
238
Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів
і ілносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визначаючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), правило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).
Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо заповідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.
Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження, до яких належать:
117. заповідальний відказ (легат) — покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);
118. покладання на спадкоємця деяких обов'язків — зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);
119. визначення умови отримання спадщини — обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);
239
Нотаріат в Україні
120. підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого — підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не правило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);
121. встановлення сервітуту — надати право конкретно визначеній особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);
122. призначення виконавця заповіту — призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).
ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.
Введення спільного заповіту подружжя як новели законодавства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усуваються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто залишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього буде накладено заборону відчуження.
Одним з основних принципів спадкового права є таємниця заповіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт,
240
Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів
гвідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України).
З метою більш повного захисту інтересів заповідача, збереження таємниці заповіту законодавством передбачається можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою.
Заповіт може бути посвідчений в будь-якій нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в тому числі і за місцем перебування заповідача, якщо він за станом здоров'я не може прибути для посвідчення заповіту до нотаріуса. В останньому випадку на заповіті робиться відповідна відмітка. Для забезпечення прав громадян, які не мають змоги звернутись до нотаріуса через його відсутність в даному населеному пункті, або за інших умов (перебування в плаванні, у лікарні, в експедиції, в місці позбавлення волі тощо), заповіт може бути посвідчений посадовими чи службовими особами, зазначеними в ст. ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Заповіт громадянина, який перебуває за кордоном, посвідчують посадові особи консульських установ в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається.
Для посвідчення заповіту висуваються ті самі вимоги, що і для посвідчення будь-яких інших правочинів. Так, насамперед встановлюється особа громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту. Особа встановлюється за паспортом або іншими документами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина. Перевіряється вік і дієздатність громадянина.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або